Місце розташування icon

Місце розташування



НазваМісце розташування
Дата конвертації12.08.2013
Розмір207.03 Kb.
ТипДокументи
джерело





Місце розташування.

Населений пункт с.Піски розташований на відстані 18 км від районного центру м.Баштанки, 75 км від обласного центру м.Миколаєва, відстань до найближчої залізничної станції – 18 км.


Відстань до районного центру.

- шосейним шляхом 18 км

- залізницею немає км


Територія.

Всього 5559,82 га

в т.ч: земель державної власності 1987,82 га

земель комунальної власності - га

земель приватної власності 3572,00 га

Площа населених пунктів 173,04 га

в т.ч.: державної власності - га

комунальної власності 53,00 га

приватної власності 120,04 га


Населення.




на 01.01.2010 р.

на 01.01.2011 р.

на 01.01.2012 р.

Всього, чол.

1279

1203

1121

дітей дошкільного віку

64

57

52

дітей шкільного віку

149

148

144

громадян пенсій-ного віку

280

275

277

працездатне насе-лення

581

579

571

кількість працю-ючих на підпри-ємствах, уста-новах, організа-ціях усіх форм власності та господарювання

151

135

130


Місцева рада утворена в 1918 році.


Відстань до найближчої Плющівської сільської ради 6 км.


Перше поселення виникло на початку XVIII століття із втікачів з Північних областей України від жорстокої експлуатації поміщиків. Втікачі розселилися на пісчаному березі річки Інгул, ґрунти цієї місцевості піски і супіски, від чого названо село Піски.

Історія краю тісно пов'язна з історією запорозького козацтва. В середині XVIII ст. неподалік від злиття річок Громоклеї та Інгулу проходив кордон, що розмежував запорозькі землі і землі захоплені турками.

На початку 70-х років XVIII століття вздовж Інгулу налічувалося 17, а вздовж Громоклеї -11 козачих хуторів зимівників.

«Мьсто, гдь отвьть ноши вручень бьіль, Королю, безь сомньнія находилось тамь, гдь теперь вь 2-3 верстахь за межою 1705года при Ингуль лежить деревня Песни, названіе которой положительно обьясняеться качествомь самой почвьі: мньніе зто і тьмь подтверджается, что берега рьки вь другихь мьсстахь всюду покрьітьі изобильньїми лугами.»

Сьогодні на Миколаївщині розповідають легенду про Івана Мазепу, який зі своїм загоном зупинився влітку 1709 року біля села Піски з надією віднайти воду, бо прокляті татари всю воду в криницях степу отруїли. «Люди, дайте води напитися, я вам золотом заплачу», а мешканці села відмовляються: «Нащо нам твоє золото? За нього води не купиш». Тоді Мазепа зняв з себе хрест з Матінкою Божою та промовив: Ісусом Христом і Владичицею вас благаю». Народ взяв той хрест, привів Мазепу до доброго джерела. Козаки, напившись води та напоївши коней, рушили далі. Але згодом до села долетіла звістка про смерть Івана Мазепи. З тих пір у церкві завжди поминали Мазепу і Божу Матінку благали упокоїти його душу.

Відступ Івана Мазепи разом зі шведами та його шлях Південною Україною був нелегким: у дорозі козацький загін переслідували росіяни, пересування степами ускладнювалося ще й природними умовами. Але сучасна територія Миколаївщини була тією українською землею, по якій в останнє ступав Іван Мазепа.

Збереглося багато доказів того, що шлях війська Карла XII з козацьким загоном Мазепи проходив територією Миколаївщини. Це було підтверджено фінським ученим Ф. Лагусом, який в середині XIX століття повторив шлях відступу шведського короля та Мазепи. Описуючи шлях відступу, науковець вказував, що війська трималися лівого берега Інгулу та проходили територією, що поблизу сучасних сіл Христофорівка, Піски, Калинівка, Воскресенськ, Погорєлове, і вийшли на околицю міст Миколаєва у районі, що має назву Водопій. Маршрут був зумовлений близькістю до джерел питної води, про які знали козаки-провідники. Одне з джерел, що називалося «турецький фонтан», знаходилося південніше від злиття Інгулу з Південним Бугом.

В 1782р. дійсному статному раднику Василю Васильовичу Енгельгарду було відведено в селі Піски 5.700 десятин пригодної і 300 десятин непригодної землі з населенням 110 душ кріпосного населення. Земля дісталась від князя Потьомкіна Таврічеського.

На листопад місяць 1801р. в селі налічувалося кріпосних: чоловічої статі - ЗО душ, жіночої-40 душ.

На травень 1809р. Енгельгарду В.В. належало в с. Піски 4.814 десятин землі, населення складало: чоловіків -139, жінок -119.

1 жовтня 1898р. заснована однорічна земська школа, а в 1919р. було відкрито вже двохрічну.

Докорінно змінилося життя селян і саме село після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції. Жителі сіл Піски та Костянтинівки брали активну участь в боротьбі за радянську владу. Для боротьби з ворогами радянської влади в селі було організовано партизанський загін в кількості 25 чоловік. Активну участь приймали члени партії більшовиків Щербина Г.І., Шаповалов І.Г., Тихоненко Ф.П., Петренко І.Д. та безпартійні Оберемченко П.Ф., Караульний І.О., Вишневський Д., Карпенко Г.І.. Очолював партизанську боротьбу комуніст Сердюк Г.Б..

Партизанська група мала тісний зв'язок з керівником Баштанської республіки. Коли в село вступили денікінці, партизани перейшли в підпілля, але боротьби не припинили. Денікінці підпалили декілька будинків партизан, тяжко поранили Карпенка Г.І.. Після розгрому інтервентів і білогвардійців та відновлення в селі радянської влади першим головою сільради був обраний комуніст Щербина, якого в 1930році по-звірячому було вбито українськими націоналістами.

10 серпня 1921р. в селі організувалася сільськогосподарська спілка по покращенню і розвитку сільського господарства.

В 1922р. створюється партійна організація. Першими комуністами були: Щербина Г.І., Шаповалов І.Г., Янковий В.Г., Сердюк Г.П., Королькова О.П., Тихоненко Ф.П.. Секретарем партійної організації був Плужник Е.. В 1922 р. була організована перша сількогосподарська артиль, в яку об'єдналися найбідніші селяни.

На кінець 1923р. Пісківський СільКНС налічував 34 чол. Із них: чоловіків -31, жінок - 4; грамотних -24, неграмотних —11. Всі члени КНС - безпартійні.

В 1924р. була створена перша комсомольська організація в кількості 12 чоловік. Секретарем був Янковий Л.Г.. Комуністи і комсомольці відіграли важливу роль в боротьбі за ліквідацію куркульства в період колективізації сільського господарства.

В 1925р. 4 жовтня було зареєстровано машинно-тракторне товарищество "Прогрес" яке мало у власності 117.5 дес. землі, 1 трактор, 1 молотілку ( 12 лютого 1928р. воно було ліквідовано). В грудні 1925р. зареєстровано садововиноградне товариство "Пісківськии почин". 20 листопада 1926р. - скотомолочарне товариство, а в 1927р. молочно-твариницьке товариство.

На 1928р. в селі було: трудових шкіл - 1, де навчалося 112 чоловік, сільбудів -1,фельдшерський пункт-1, аптека-1.

Перше колективне господарство виникло в 1927 р., в нього об'єдналося найбільше селянства. В результаті завершення колективізації в 1929 – 1930 рр. В селі Піски було створено два колгоспи: ім. Андре Марті та ім. Ворошилова, а в селі Костянтинівці - «Червоний Жовтень».

Від рук куркулів в цьому році загинув перший голова Пісківської сільської Ради Щербина Г.І. Жертвами куркульського терору стали в першу чергу ватажки колгоспного руху.

21 січня 1930 р. в Баштанці відбувся районий з'їзд колгоспників-активістів. Коли його учасники поверталися додому, куркульска банда, очолювана глитаєм Задиракою напала на них і тяжко поранила голову артілі "Червоний Жовтень" К.Х. Лященка, голову ТСОЗУ (товариства по спільному обробітку землі) ім. Ворошилова П.С. Тригуба та сільську активістку Марфу Остапенко.

А видатний український письменник Іван Микитенко (він відвідував Баштанський район в 1929-1930 рр.) в нарисі« Там, де був престол» пише:

"Піски остаточно колективізувалися. 20 січня вони виряджають до Баштанки своїх представників на районний зліт колективістів. Зліт проходив з великим піднесенням. Увечері, коли вже зовсім смеркло, голова артілі "Червоний Жовтень" Дмитро Тригуб, активна колгоспниця Марфа Остапенко і колгоспник Федір Музика всі костянтинівські і піщанські - сіли на тачанку і рушили додому... Було морозно і безсніжно. Тачанки бадьоро прокотили одинадцять верстов і стали спускатися з пригарка біля Костянтинівки, що за верству від Пісок. Але в ту саму мить щось блиснуло і вдарило просто в лоба - середину першої тачанки. Це був бандитський напад куркулів".

Сучасна історична наука висвітлює все більше невідомих сторінок історії. Особливої уваги заслуговують конкретні сюжети, пов'язані з історією рідного краю. Серед багатьох містечок і селищ Миколаївщини особливе місце належить нашому селу Піски, яке вписало особливу сторінку в новітню історію Півдня України.

Важливим завданням є фіксація спогадів очевидців бурхливих подій першої половини XX ст. За останній період було проведено опитування старожилів села, внаслідок чого вдалося виявити коло людей, які володіли цінною інформацією про цей період. Ось, що нам вдалося встановити. В 1928 - 1929 роках почали організовуватися колгоспи, або, як їх тоді називали, СОЗи: ім. Ворошилива та ім. Андре-Марті, а також дрібні підприємства, наприклад, гончарня «Паромартель». В той час комуністи спалили церкву і ходили по дворах - збирали ікони і палили їх біля приміщення церкви. Пізніше приміщення церкви було відведено під клуб. Будинком культури Свято Покровська церква була до середини 90-х років, потім церкву почали відбудовувати. Людей, які вступилися за церкву або не віддавали ікони, засуджували до ув'язнення від 10 до 25 років.

У СОЗі ім. Андре Марті наприкінці 20-х - на початку 30-х років керівником був Сердюк Олександр Самойлович. За словами його сина, Миколи Олександровича, державою було поставлено в 1932 р. нереальні плани по здачі зерна. Товариство уже майже виконало план, коли прийшов другий, значно завищений. Із села було вивезено все зерно, у людей не залишилося ні зернинки. Тоді голові колгоспу було наказано здавати сіменник. Керівник колгоспу ім. Андре Марті відмовився, за що його було засуджено на 10 років вислання до Сибіру як ворога народу.

Із села вивезли все до зернинки. Розпочався голодомор, який у Пісках набув найбільш гострого характеру, пов'язаний з тим, що село поставили, як писала одеська газета "Чорноморська комуна", на "чорну дошку", тобто рішенням ТПКОМА Харкова в Піски було заборонено ввозити навіть сіль і керосин. Село контролювало 40 міліціонерів. На всіх в'їздах і виїздах стояли вартові. Виїздити і в'їжджати в село можна було лише за спеціальними пропусками. Люди помирали голодною смертю, опухали.


^ Постанова Політбюро ЦК КП(б)У, Раднаркому УРСР «Про занесення на «чорну дошку» сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі, №116 6 грудня 1932 р.

«Ввиду особо позорного провала хлебозаготовок в отдельньїх районах Украиньї СНК и ЦК ставят перед облисполкомами и обкомами, райисполкомами и райпарткомами задачу сломать саботаж хлебозаготовок, организованньїй кулацкими и контрреволюционньїми елементами, уничтожить сопротивление части сельских коммунистов, ставших фактически проводниками саботажа, обеспечить бьістрое нарастание темпов, полное и безусловное вьіполнение плана хлебозаготовок. СНК и ЦК постановляют за явньїй срьів плана хлебозаготовок и злостньїй саботаж, организованньїй кулацкими и контрреволюционньїми елементами, занести на «черную доску» село Пески Баштанского района Одесской области».


«Чорна дошка» Баштанського району

Село Піски

Колгосп «Нове життя»,

Колгосп «Схід» Кашперо-Миколаївської сільської ради,

Колгосп «Модельний цех» Новосеогіївської сільської ради,

^ Колгосп «14-ї роковини Жовтня» Бармашівської сільської ради,

Колгосп «Червона Україна» Привільнянської сільської ради.



В колгоспах «чорної дошки» було припинено кооперативну, державну торгів­лю. Весь крам з крамниць, в тому числі сірники, гас вивезено до тих колгоспів, що сумлінно виконують хлібозаготівлі.

Накладено арешти на поточні рахунки цих колгоспів у філії Держбанку, припинено їх кредитування.

Хліб, що одержали колгоспники в рахунок натуральних авансів понад 10 відсотків до обмолоту, стягувалося як незаконно одержаний. Заборонено колгоспникам цих колгоспів молотити зерно на млинах.

За роки голодомору 1932-1933 рр., за неофіційними даними, в Пісках померло близько 600 чоловік. Померлих скидали у велику яму, вириту посеред кладовища. Для "похорону" був назначений спеціальний "гробовщик" Драний Василь, він звозив до ями померлих і просто скидав їх туди, навіть не пригортаючи. За словами очевидців, він кидав туди і живих, але безнадійних людей, мовляв, "все одно подохне, щоб я завтра не приїздив..." За це Драний Василь одержував хоч і примітивний, але пайок.

Директор школи товаришував із головою президії Верховної Ради СРСР Калініним і написав листа, віддав його сину Сердюка і сказав переписати своєю рукою від свого імені і відіслати Калініну. За клопотаннями останнього термін заслання Сердюку Олександру Самойловичу скоротили до 4 років і дозволили йому повернутися до села. Голодомор скінчився після того, яку 1933 році було зібрано багатий врожай.

Змінювалося село і його люди, поліпшувався добробут і культура колгоспників. В боротьбі за піднесення сільського колгоспного будівництва в перших рядах були комуністи , які вели за собою всі маси. Комуністка Королькова О.П. була бригадиром першої бригади і вивела її в число передових. Завдяки

наполегливій праці, використання добрив та доброго обробітку посівів ланка, очолювана нею, виростила на площі 10 га по 21 ц бавовни та 110 ц кукурудзи з гектара. Королькова О.П. була обрана делегатом на XVIII з'їзду КПРС і нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.

Але мирну працю було перервано нападом німецьких фашистів. 14 серпня 1941 року село Піски і Костянтинівка були окуповані гітлерівськими загарбниками. З перших днів Великої Вітчизняної війни більшість дорослого чоловічого населення пішли на фронт, з них ЗО чоловік нагороджено орденами і медалями. Частина чоловічого населення пішла в партизани, це такі товариші: Калініченко І. Я., Кураса В. М., Борсюк П.М. та інші. Жителька села Віденко Марія Мусіївна переховувала присланого для створення партизанського загону інструктора райкому партії Калініченка Івана Якимовича. За це Марія Мусіївна нагороджена медаллю "За бойові заслуги", має партизанський квиток.

Свою діяльність підпільна партійна партизанська організація почала в серпні 1942 р. Партизани розповсюджували листівки, політичні плакати. В основному загін діяв там, де проходила залізниця. Партизанський загін Калініченка І.Я. з'єднався з частинами Радянської Армії і брав участь у визвольних боях.




Іван Якимович народився 1914 році у Баштанці в родині селянина-бідняка. У 1932 році по закінчені Бориславського педагогічного училища почав працювати завідуючим Баштанською початковою школою. Одночасно навчався в Миколаївському інституті народної освіти.

В 1938 році був призначений на посаду директора Пісківської середньої школи. Обирався депутатом Пісківської сільської ради. В 1938 році Іван Якимович Г вступив до лав Комуністичної партії.

У 1940 році І.Я. Калініченка призначено на посаду інструктора Баштанського 1 райкому партії.

З перших днів Великої Вітчизняної війни Іван Якимович на фронті. Брав участь в обороні міст Вінниця, Миколаїв, Запоріжжя.

В 1941 р. висадився десантом літака політуправління Південнозахідного фронту в якості командира партизанського загону для боротьби в тилу ворога. По прибуттю в тил Калініченко пробирається в Баштанський район, де починає вивчення і вербовку кращої частини населення для підпільної роботи по розтліненню фашистського тилу.

Свою діяльність підпільна партійна партизанська організація почала в серпні 1942 року. Підпільні організації реорганізовуються з жовтня 1943 року під керівництвом Івана Якимовича. З цього часу Баштанський партизанський загін переходить до відкритої збройної боротьби проти фашистських загарбників.

Загін під його керівництвом систематично проводив диверсії в районах сільського господарства і залізничного руху.

За цей період було проведено: пущено під укіс три ешелони з противником, знищено три паровози і 24 вагони з продовольством і технікою, а також знешкодження телефонно-телеграфної лінії фашистів.

15 лютого 1944 року було підірвано цех залізнодорожнього депо на станції Ново-Полтавка, систематично виводилися із дії трактори (при відступу німецьких військ понад 20 тракторів було збережено).

Починаючи з сьомого по чотирнадцяте березня 1944 року до моменту об'єднання з передовими частинами РККА, керував бойовими операціями загону, перепиняв шлях відходу відступаючим німецьким частинам до річки Інгул. При взаємодії з частинами РККА лише загоном було знищено понад 400 фашистських солдат і офіцерів, захвачено багато трофеїв у противника.

За увесь період діяльності загону під керівництвом І.Я. Калініченка загоном було знищено: німецьких офіцерів і солдат 161 чоловік, добровольців німецької армії - 219 чол., поліцаїв - 4 чол., автомашин - близько 150, підвод - 34, коней -65, вагонів - 210, паравозів - 3, автоматів - 25, патронів – понад 10 тис, гранат -800, пістолетів -12.

У березні 1944 року партизанський загін з'єднався з частинами Радянської Армії і брав участь у визвольних боях.

За активну участь у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників І.Я. Калініченко був представлений до державної нагороди.

У 1946 році Іван Якимович переїздить з дружиною Лесею, сином Володимиром та донькою Юлею на Київщину. Пізніше у них народжується ще одна донька Лариса.

У 1977р. на 65 -му році життя перестало битися серце ветерана партії, фронтовика, колишнього командира партизанського загону Івана Якимовича Калініченка.

З 2007 року у нас ведеться переписка із сином Івана Якимовича Володимиром, який народився в 1938 році в Ново-Полтавці, де в той час працювали батьки. Нині працює в м. Києві в Інституті інноваційних технологій та змісту освіти. Має двох дорослих доньок, онуків. Володимир Іванович надіслав нам цінну інформацію про життя і діяльність свого батька.

Як уже зазначалося Іван Якимович мав ще двох доньок Юлію 1945 року та Ларису 1952 року народження. Юлія Іванівна закінчила Київський інститут культури. Нині працює в науковому відділі бібліотеки Міністерства аграрної політики. Має двох синів. Лариса Іванівна закінчила КДУ. Працює викладачем в Академії державного управління при Президенті України. Має доньку.

Німецькі фашисти закатували селян: Гулака Я. А., Яковлева ЇХ.. З березня 1944р. під час відступу фашистів із сел Піски і Костянтинівна вигнали 60 чоловік мирного населення на каторжні роботи в Німеччину. З них фашистами були замучені: Щербина П.К., Задорожніи М. І, Ткаченко Н.М., Задорожніи С Ф. та інші. Німецькі окупанти нанесли великий збиток народному господарству, що дорівнює 3,750 тис. крб.

14 (15) березня 1944 р. наступаючи частини Червоної Армії визволили села Піски та Костянтинівну від окупантів.



Велика кількість фашистів знайшла собі могилу, намагаючись переправитись на правий берег Інгулу. Скупчення фашистів з награбованим майном було обстріляне радянською артилерією.

Звільняли село сили 88,79 і 39 гвардійських стрілкових дивізій.




12 орденів одержали жителі села Піски за ратні подвиги в дні Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр

Боротьба українських націоналістів проти німецьких окупантів у роки другої світової війни залишається однією з найбільш недосліджених сторінок. У 1994-1995 рр. в архіві СБУ Миколаївської області знайдені справи про діяльність на території області молодіжної націоналістичної організації . В селі Піски Баштанського району, діяла молодіжна підпільна організація ОУН-б, яка скла­далося з 25 юнаків і дівчат. По області відомі прізвища та псевдоніми більш ніж 200 чоловік - з тих справ, до яких є доступ.

Найбільша організація діяла в селі Піски Баштанського району. Кущовим провідником був Олексій Сердега (Леонід, псевдо "Вогонь"), із архівної справи відомо, що він заарештований органами КДБ 14 грудня 1945 р. (після повернення із німецького концтабору). Тоді ж відбувся перший допит, але перші свідчення почав давати 1 лютого 1946 р. Залучив Сердегу до оунівського підпілля націоналіст-нелегал Григорій Кононов (псевдо "Юрко"), 1908 року народження, житель Дніпропетровської області. У таємному вироку Військового трибуналу Київського військового округу № 200 від 21 травня 1945 р. записано: "Служив у міській поліції Дніпропетровська, встановив контакт з ОУН Бандери. Прийняв посвяту ОУН".

Після вигнання і розгрому фашистів в 1944р. почалася відбудова вкрай зруйнованого народного господарства і його подальший розвиток. Було добре організовано роботу і в неповній середній школі, де директором був Свирса А. І.

В 1951р. в селі Піски було створено укрупнений колгосп ім. Ворошилова, який об'єднав три колгоспи. В 1958 р. колгосп було названо ім. Шевченка. Основним напрямом розвитку господарства були рільництво і тваринництво. Тут вирощували озиму пшеницю, ячмінь, кукурудзу, з технічних культур - соняшник, цукрові буряки. В тваринництві більше було розвинене молочно - м'ясне виробництво.

За високі виробничі показники колгоспники нагороджені: орденом Леніна - Тригуб М.С., орденом Трудового Червоного Прапора - Тихоненка В.К. і Халабуду М.А. та 18 чоловік - медалями СРСР.

В 2003 році на території колишнього колгоспу ім. Шевченка було засновано приватне підприємство Агрофірми «Хлібодар». ППАФ «Хлібодар» займається вирощуванням екзотичної птиці - страусів, перепілок, цесарок, фазанів і на даний час господарство має атестат племінного репродуктора по вирощуванню молодняка чорного африканського страуса.

Починаючи з 2004 року ведеться племінна робота в свинарстві. На сьогодні господарство має великий авторитет надійного партнера на ринку продажу високоврожайних зернових культур.

В селі Піски побудована двоповерхова середня школа за ініціативи голови колгоспу Пустовара О.В., дитячий садок, дві бібліотеки (шкільна і сільська), фельдшерсько-акушерський пункт з аптекою, відділення зв'язку, двоповерховий будинок культури, спеціалізовані магазини.

Перша школа в селі Піски була заснована більше 110 років тому.

1 жовтня 1898 року в с. Піски відкривається однорічна земська школа.

У 1910 році засновано 2-х класну земську школу. Будинок школи складався з кількох кімнат, які отоплювались соломою і комишем.

Земська чотирирічна школа існувала в с. Піски до 1917 року.

У1919 році школа перейшла у відомство губернської народної освіти. На той час в школі навчалося 66 учнів. Після встановлення радянської влади школа в селі була ще початковою. Для того, щоб учні продовжували навчання в селі, а не за його межами, школа потребувала збільшення приміщень. Саме в цей період починають масово закривати церкви, а приміщення використовувати для потреб господарства.

Тому в зв'язку з цим 10 листопада 1929 року в селі перед будинком сільської ради відбулося зібрання громади по питанню відкриття в приміщення сільської церкви школи - семирічки.

Так десь приблизно в ЗО - х роках школа в селі набуває статусу семирічної школи.

За цей час директорами школи були Усенко С.П., Макаренко М.С., Калініченко І.Я., Корнієнко 1.1.

...За чотири роки до війни Пісківську школу очолив Іван Якимович Калініченко. В село він приїхав з молодою дружиною Лесею Василівною, вчителькою російської мови. А у вересні до цієї школи вперше прийшли шестеро нових учнів - ввічливі німецькі хлопчики. То були діти з сусіднього села Карлсрус, яке сусіди вже давно «перехрестили» в Калістрове. Школа там була лише початкова і, провчившись у ній чотири роки, німецькі діти потім переходили до середньої, у Пісках.

Першим золотим медалістом у Пісківській школі, де директором був Калініченко І.Я., був Володимир Конвішер - німець за походженням. У воєнний чаокупації села німецькими військами, школа тимчасово не працювала. В приміщенні школи знаходилась німецька комендатура

Після звільнення села від окупантів школа знову запрацювала. Директором в той час було призначено Свирсу Афанасія Івановича.

В 1958 році до будівлі школи були добудовані нові приміщення, а також збудований новий спортивний зал. Це дало змогу набути школі статус середньої школи, тобто навчання в школі стало складати 8 та 10 років(класів).До цього часу учні закінчували ці класи в с. Христофорівка, куди ходили пішки.Наступними директорами, після Свирси А.І. були: Пшегоцький С.В., Музиченко В.А., Древа В.С, Кучеренко В.С.

Школа була одноповерховою, тісною, тому учні навчались в декількох приміщеннях.

За ініціативою голови колгоспу ім.. Т.Г.Шевченка Пустовара Олексія Васильовича, 1972 році розпочалося будівництво двоповерхової, сучасної школи.

Разом з директором у новій школі працювали кваліфіковані фахівці: Карпенко В.К., Середа Г.А., Паленко Л.І., Халабуда М.К., Цуркан К.М., Ткаченко В.Г., Віденко Т.М., Карпов М.В., Карпова Н.К.. Саме вони започаткували творчий потенціал школи.

Село на той час інтенсивно розбудовувалося, швидко зводилися нові будинки, збільшувалася кількість мешканців села, а з ними - й кількість учнів і вчителів.

1 вересня 1974 року за парти новобудови сіло 230 учнів. За 37 років нової школи директорами працювали: Олійник П.Ф., Селіна Н.І., Шкробот В.П., Петрук 1.1., Безпалько В.Є., Роставецький В.М., Халабуда Л.М.




Відкриття нової школи в селі Піски. (грудень1973р.)

Змінилось 75 вчителів. В школі започатковані учительські династії. На чолі цих династій - Середа Галина Антонівна та Микола Карпович, Ткаченко Віра Григорівна, Карпенко Віра Костянтинівна. Сьогодні ці династії продовжують діти, внуки та правнуки. Тільки за 36 останніх років школу закінчило близько 700 випускників. Серед них є інженери, вчителі, військові, лікарі, механізатори,бухгалтера, доярки і ще багато необхідних суспільству людей, з різноманітними професіями.






Схожі:

Місце розташування iconПогодити місце розташування земельної ділянки та з
Про погодження місця розташування земельної ділянки, затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки...
Місце розташування iconІнформація про місце розташування регіональних центрів з інвестицій та розвитку

Місце розташування iconІнвестиційний об’єкт: Автотранспортний комплекс (будівлі) Місце розташування: смт. Чуднів, вул. Робітнича

Місце розташування iconІнвестиційний об’єкт : Приватне підприємство „Горизонт” Місце розташування : м. Володимир-Волинський вул. Луцька,263

Місце розташування iconРішення Ківерцівської міської ради Прізвище, ім’я, по батькові Місце розташування ділянки Загальна площа, га Передано в оренду Чепура Т. В

Місце розташування iconГолові Путивльської районної державної адміністрації
Позначене на відповідному графічному матеріалі бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами
Місце розташування iconНазва суб’єкта господарювання Місце розташування
Торгівельний центр №23 товариства з обмеженою відповідальністю «метро кеш енд керрі україна»
Місце розташування iconРішення Броварської міської ради від 2012 р. № Істотні умови договору оренди розмір та місце розташування земельної ділянки, що в передається оренду

Місце розташування iconРішення Броварської міської ради від 12. 04. 2012 р. №591-20-06 Істотні умови договору оренди розмір та місце розташування земельної ділянки, що в передається оренду

Місце розташування iconКів органів державної податкової служби на акцизних складах та податкових постах
Найменування підприємства (місце розташування акцизного складу або податкового поста))
Місце розташування iconНачальнику Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області Літваку С. М
Погодити місце розташування гірничодобувних об’єктів і підземних споруд, не пов’язаних з
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©govuadocs.com.ua 2000-2014
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи