Закон про всеукраїнський референдум в оцінках політиків і експертів icon

Закон про всеукраїнський референдум в оцінках політиків і експертів

Реклама:



Скачати 217.49 Kb.
НазваЗакон про всеукраїнський референдум в оцінках політиків і експертів
Дата конвертації17.09.2013
Розмір217.49 Kb.
ТипЗакон
джерело

Н. Тарасенко, молодший науковий співробітник СІАЗ НБУВ




Закон про всеукраїнський референдум

в оцінках політиків і експертів



Референдум, як одна з форм народного волевиявлення, є невід’ємною частиною забезпечення демократичного керування державними справами в Україні. Правовою основою проведення референдумів є Конституція України (Розділ IІІ) та Закон України «Про всеукраїнський і місцевий референдуми» від 3 липня 1991р.

Пострадянська історія проведення референдумів в Україні розпочинається із всеукраїнського референдуму щодо підтвердження Акта проголошення незалежності України, прийнятого Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Цей референдум відбувся 1 грудня 1991 р. і відзначився майже одностайною підтримкою громадянами України її незалежності.

У 1993 р. Верховна Рада України ініціювала всеукраїнський референдум про довіру (недовіру) Президентові України і Верховній Раді України, відповідно до чого було прийнято рішення, оформлене Постановою «Про проведення всеукраїнського референдуму щодо довір’я (недовір’я) Президенту, Верховній Раді України» від 17 червня 1993 р.

Таке рішення ВР було викликане тим, що Президент Л. Кравчук ініціював випуск майнових облігацій для отримання зовнішніх кредитів під заставу майна підприємств України. Згодом політичну кризу було вирішено шляхом призначення дострокових виборів ВР (на березень 1994 р.) і Президента України (на липень 1994 р.).

Тема референдуму знайшла своє продовження в 1996 р. у зв’язку з драматичними подіями навколо прийняття нової Конституції України. Шукаючи вихід з довготривалого протистояння законодавчої і виконавчої гілок влади, Президент України 26 червня 1996 р. видав Указ «Про проведення всеукраїнського референдуму з питання нової Конституції України». Відповідно до Указу, який суперечив вимогам чинного законодавства, всеукраїнський референдум було призначено на 25 вересня 1996 р.

Однак 28 червня 1996 р. Верховна Рада ухвалила Конституцію України і в той же день прийняла Постанову «Про Указ Президента України “Про проведення всеукраїнського референдуму з питання прийняття нової Конституції України”», у якій запропонувала Президенту відкликати згаданий Указ. 1 липня 1996 р. Л. Кучма підписав Указ «Про визнання таким, що втратив чинність, Указу Президента України від 26 червня 1996 р.», таким чином, завершивши конституційно-референдумну конфронтацію з ВР.

16 квітня 2000 р. відбувся всеукраїнський референдум за народною ініціативою, на який було винесено питання реформування системи державного керування, серед яких розширення можливостей Президента України щодо дострокового припинення повноважень Верховної Ради, обмеження недоторканності народних депутатів, зменшення загальної кількості народних депутатів України із 450 до 300, необхідність формування двопалатного парламенту в Україні. Референдум мав характер консультативно-дорадчого опитування (консультативний референдум, ст. 46 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми»), оскільки конкретний порядок внесення змін до Основного закону України визначений Розділом XIII Конституції України.

Загалом у голосуванні взяло участь 79 % громадян України. З них на перше питання ствердно відповіли 85 % громадян, що взяли участь у референдумі. Друге питання підтримали 89 %, третє – 90 %, четверте – 82 %.

Після підбиття підсумків референдуму Президент України вніс до Верховної Ради законопроект про внесення змін до Основного закону України. Глава держави запропонував змінити три статті Конституції відповідно до запитань, сформульованих у бюлетенях. Проблему двопалатного парламенту запропоновано обговорити попередньо в робочій групі з представників законодавчої і виконавчої гілок влади.

Однак реальні кроки з реалізації підсумків референдуму виявилися дуже складними з юридичної точки зору. Так, у ст. 44 Закону про всеукраїнський референдум сказано, що закони й рішення, прийняті на референдумі, після офіційного опублікування ЦВК підсумків волевиявлення повинні діяти й напряму вноситися в законодавче і правове поле. Проте у відповідному рішенні Конституційного Суду наголошується на необхідності затвердження парламентом усіх рішень, прийнятих на референдумі.

Оскільки відповідні зміни до законодавства так і не було внесено Верховною Радою, проголосовані на референдумі питання були зведені на рівень соціологічного опитування.

Труднощі з втіленням у життя підсумків референдуму 2000 р. актуалізували проблему зміни законодавства щодо проведення референдумів в Україні. Слід зауважити, що різні склади ВРУ неодноразово робили спроби виправити цю ситуацію. Найпомітнішою з них стала ініціатива народного депутата від Партії регіонів Д. Шпенова, який у квітні 2010 р. запропонував до розгляду парламенту свій законопроект про референдум. У червні того ж року законопроект було прийнято в першому читанні, а в липні, після дискусій у залі пленарних засідань, – відкладено для повторного другого. На той час Верховна Рада вважала, що в законопроекті є ряд положень, які суперечать Конституції, задля виправлення яких до повторного другого читання надійшло 1023 пропозицій народних депутатів. Проте поправки так і не були враховані, а законопроект не був проголосований у другому читанні.

З огляду на це досить несподіваним стало повернення до розгляду законопроекту Д. Шпенова Верховної Ради шостого скликання в останні дні своєї роботи. 6 листопада за нього віддали свої голоси 265 депутатів, причому документ голосувався в редакції першого читання, незважаючи на нагадування опозиції про те, що проект уже намагалися розглянути в другому читанні, його оцінили не всі комітети й опускати більше тисячі поправок не можна. «Я хотів би нагадати, що законопроект про всеукраїнський референдум уже розглядався в другому читанні, а не в першому. Тому повернення до редакції першого читання неможливо... Я хочу нагадати, що тоді Верховна Рада погодилася з тим, що частина норм не відповідає Конституції України, і саме тому законопроект був повернутий на повторне друге читання», – заявив «нунсівець» Ю. Ключковський.

Представники більшості пояснили екстренне прийняття закону про референдум турботою про інтереси народу і народовладдя. «Механізм референдуму широко використовується в демократичних країнах, коли народ безпосередньо приймає рішення. На жаль, у нас такого механізму немає, і ми повинні не відставати від європейських країн, якщо ми туди дійсно йдемо», – підкреслив координатор більшості «регіонал» М. Чечетов.

Автор законопроекту депутат Д. Шпенов, пояснюючи свою ініціативу, відзначив на сайті ПР: «Прикладом неспроможності діючого закону є референдум 2000 р., результати якого не були втілені в життя. Референдум, який, згідно з Конституцією, є однією з форм безпосередньої демократії, був зведений до рівня масштабного соцопитування». Відповідно, кінцева мета Закону «Про всеукраїнський референдум» – зробити наслідки таких плебісцитів нормами прямої дії, що не потребують додаткових рішень парламенту.

Голова парламентської фракції Партії регіонів О. Єфремов заявив, що закон про всеукраїнський референдум дасть можливість владі приймати рішення відповідно до думки народу, а не окремих політиків. «У будь-якій цивілізованій країні в питаннях, які стосуються більшої частини населення, влада радиться з народом. І в нас теж повинен бути механізм, який допоможе здійснювати цей процес. І одним з таких механізмів є саме референдум, який дасть змогу владі приймати рішення, виходячи з того, як висловилися люди на референдумі», – пояснив О. Єфремов. Також він додав, що Президент України В. Янукович підтримує ухвалення закону про всеукраїнський референдум. «І я думаю, що він його підпише», – сказав політик.

Позитивно оцінив прийняття Верхоною Радою закону про всеукраїнський референдум лідер Громадського руху «Український вибір» В. Медведчук. «Прийняття Верховною Радою України закону про всеукраїнський референдум вважаю першим кроком на шляху до реалізації гасла Руху “Український вибір” “Країною керуєш ти!”», – написав В. Медведчук на своїй сторінці у Facebook.

Утім, опозиція вважає, що законопроект написано не для ефективності народовладдя, а для того, хто визначатиме тему референдуму, – Президента. У заяві ВО «Батьківщина» з цього приводу йдеться, що проект Д. Шпенова голосувався «під шумок», і, очевидно, саме в такий спосіб В. Янукович хоче провести зміни Конституції задля свого ймовірного переобрання в парламенті. Тому за пропозицією М. Томенка «бютівці» зареєстрували проект постанови про скасування рішення про прийняття закону про референдум у цілому з порушеннями Конституції і Регламенту.

Партія УДАР заявила, що закон про референдум має бути у списку документів, скасування яких повинна домагатися опозиція в наступному парламенті. «Очевидно, що Україні необхідно прийняти закон про всеукраїнський референдум, тому що саме референдум є можливістю для народу, як джерела влади, впливати на прийняття важливих для країни рішень – як на державному, так і на регіональному рівні. Але цей закон про референдум, прийнятий нинішнім парламентом, є таким же непрофесійним і недосконалим, як і закон про вибори», – ідеться в заяві партії.

На думку авторів заяви, у законі «погано виписані, непрофесійно представлені норми. Є багато застережень щодо того, як формуються ініціативні групи, як встановлюються потім результати референдуму, як уникнути адміністративного ресурсу».

«Ударівці» не виключають, що закон про референдум прийнято з однією метою – спробувати через сфальсифікований референдум протягнути потрібні владі зміни до Конституції України, зокрема, зміни форми правління в державі, зовнішнього вектора країни, мови.

Також у партії впевнені, що Верховна Рада, яка «доживає останні дні», не має морального права приймати важливі для суспільства закони, тим більше, якщо їх розробляли без належного професійного рівня та експертної підтримки фахівців.

Ще у 2010 р. головне занепокоєння опозиціонерів з приводу ініціативи Д. Шпенова пояснювалося побоюваннями через скорочення законодавчої ролі парламенту. Стаття 15 проголосованого акта припускає, що на референдумі за народною ініціативою можуть розглядатися поправки до Конституції (аж до нової редакції) і практично будь-які закони. При цьому ст. 95 практично відмовляє в участі в цьому процесі Верховній Раді. «Результати народного волевиявлення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою є остаточними і не потребують затвердження чи схвалення будь-якими органами державної влади», – ідеться в п. 1. Далі в статті вказано, що будь-які такі зміни набирають чинності автоматично з моменту оголошення результатів референдуму.

Саме ця особливість законопроекту привела до того, що у 2010 р. опозиція чекала скасування політреформи-2004 всенародним волевиявленням за новими правилами. Як відомо, тоді питання вирішив Конституційний Суд. Однак саме повернення до специфічної ідеї показує, що закон може знайти нові варіанти для застосування.

Нині основною претензією до тексту документа залишається широке трактування народовладдя в рамках референдуму. Якщо закон набере чинності, українці отримають дієве право висловлюватися з питань Конституції, території, прийняття, скасування та переписування законів, та й у цілому, з будь-якого питання, не забороненого законодавством (зокрема, Основний закон не дозволяє проводити референдуми з приводу амністії або формування бюджету). При цьому ініціаторами референдумів можуть бути парламентарії і народ.

Багато запитань до закону про референдум і в політологів. Як вважає голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» В. Фесенко, новий закон про референдум, у принципі, потрібен, бо старий уже морально застарів і потребує суттєвого оновлення. Але чому такий закон ухвалили саме нині, швидко і без обговорення, важко сказати.

«На мій погляд, коли йдеться про ухвалення конституційних змін або нової редакції Конституції, нічого поганого немає, щоб за це проголосували на референдумі. Інша річ, що є конституційна процедура, зазначена в Основному законі, і якщо голосування на референдумі відбувається після того, як проголосували народні депутати, – усе буде гаразд. А от заміняти голосування у Верховній Раді референдумом, на мій погляд, не зовсім коректно. Потрібна система стримування противаг. Потрібне і волевиявлення парламентаріїв, і воля виборців», – підкреслює експерт.

Водночас В. Фесенко «з великим скепсисом» розглядає той факт, що можна проголосувати процедуру обрання Президента в парламенті шляхом референдуму. Він констатує, що в українському суспільстві дуже популярна ідея прямих виборів Президента, абсолютна більшість не хоче відмовлятися від свого права визначати Президента країни. Тому затвердити процедуру його обрання парламентом можна лише шляхом масових фальсифікацій, що може спричинити серйозну політичну кризу.

Політолог не виключає, що «в партії влади є певні політтехнологічні заготовки на найближче майбутнє. Можливо, якісь рішення хочуть провести шляхом всеукраїнського референдуму, або ж використати механізм всеукраїнського референдуму для тиску на парламент. Справді, це багатьох здивувало, чому саме нині цей закон ухвалили. Можливо, це сталося випадково, просто черга дійшла до нього. Але, можливо, що справді є якийсь сценарій, про який ми зараз не здогадуємося», – припускає В. Фесенко.

Не виключено, що закон про референдум потрібен нинішній владі для мобілізації свого електорату на президентських виборах, адже одночасно з президентськими виборами можна буде провести референдум, наприклад, про державний статус російської мови. Таким чином будуть мобілізувати виборців, припускає В. Фесенко. Закон про референдум, який прийняла в останні дні Верховна Рада VI скликання, – це своєрідний маніпулятивний прийом цієї влади, вважає голова Комітету виборців України О. Черненко. На його думку, його положення можуть бути задіяні залежно від того, якою буде більшість у новому парламенті, якими будуть рейтинги влади ближче до президентських виборів.

Привертає увагу велика кількість зауважень експертів щодо суті нового закону про всеукраїнський референдум. Задля вичерпного їх аналізу варто констатувати, що, згідно з прийнятим законом, всеукраїнський референдум може бути проведений з будь-якого питання, за винятком тих, проведення яких не допускається Конституцією або законами України.

Крім того, на один референдум може бути винесено кілька питань з різних предметів, а сам референдум – суміщатися з виборами Президента України, виборами народних депутатів, виборами депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів.

У документі пропонується розрізняти конституційний, ратифікаційний, законодавчий і загальний референдуми, а також унормувати, що за народною ініціативою можуть бути проведені всеукраїнський референдум щодо прийняття нової редакції Конституції України, а також законодавчий референдум з метою скасовування окремих законів. Право призначати конституційний референдум щодо прийняття Основного закону належить Президентові з народної ініціативи, щодо внесення змін до Конституції – Президентові з ініціативи парламенту, ратифікаційний – Верховній Раді, загальний – Президентові.

З огляду на ініціативу Президента В. Януковича щодо конституційної реформи, украй цікавим видається врегулювання цим законом порядку прийняття нової Конституції України (нової редакції) в позапарламентський спосіб, усупереч конституційному порядку зміни Конституції, зазначають Ю. Кириченко та І. Коліушко в статті для «Дзеркала тижня». Незважаючи на чинну Конституцію України, лише цим законом встановлюється порядок схвалення нової редакції Конституції України, внесення змін до Конституції України, скасування, визнання таким, що втратив чинність, чи визнання нечинним закону про внесення змін до Конституції України. Досі чинною була норма про те, що зміни до Конституції можуть лише затверджуватись всеукраїнським референдумом після прийняття відповідного закону парламентом України. До початку розгляду Верховною Радою України питання щодо внесення змін до Конституції Конституційний Суд України, відповідно до ст. 159 Основного закону України, має дати свій висновок щодо проекту закону про внесення змін до Конституції на предмет конституційності змін, що вносяться. Тож врегулювання порядку зміни Основного закону звичайним законом, з ігноруванням розділу XIII Конституції України, є неможливим.

Відповідно ж до положень закону, схвалювати нову редакцію Конституції України, вносити зміни до Конституції України, скасовувати, визнавати таким, що втратив чинність, або визнавати нечинним закон про внесення змін до Конституції України можна на всеукраїнському референдумі. Причому процедура зміни Конституції або нова, з погляду права, процедура скасування конституційних положень містить лише проведення всеукраїнського референдуму з народної ініціативи. Ігноруючи конституційні положення щодо порядку зміни Конституції, встановлений законом порядок зміни Основного закону держави не передбачає участі парламенту і Конституційного Суду. У порядку зміни Конституції, встановленому законом, з’являються зовсім інші владні суб’єкти, а саме – Президент України та ЦВК. З’являється і декларативний суб’єкт конституційного права – український народ, а політичні партії, всеукраїнські громадські організації не визнаються суб’єктами всеукраїнського референдуму.

Розглянемо порядок зміни Конституції відповідно до закону. Так, всеукраїнський референдум щодо прийняття нової Конституції України (нової редакції), внесення змін до Конституції України, скасування, втрати чинності чи визнання нечинним закону про внесення змін до Конституції України проголошується Президентом України за народною ініціативою.

Далі закон розширює конституційні повноваження глави держави і наділяє Президента України повноваженням здійснювати перевірку відповідності Конституції України, законам України питань, які пропонується винести на всеукраїнський референдум, зокрема за народною ініціативою. Адже, відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 106 Конституції України, повноваження глави держави вичерпно встановлюються Основним законом. На цю обставину неодноразово звертав увагу Конституційний Суд України. При цьому закон не дає відповіді на запитання, як здійснюватиметься перевірка Президентом конституційності та законності питань, які пропонується винести на всеукраїнський референдум. Закон не встановлює жодних критеріїв такої перевірки, з чого можна зробити висновок, що Президент керуватиметься лише власним розсудом чи навіть власним політичним інтересом.

У разі ініціювання прийняття нової Конституції України (нової редакції) Президент України, після отримання рішення Центральної виборчої комісії про загальні підсумки збору підписів громадян України під вимогою про проведення всеукраїнського референдуму (а це не менше 3 млн підписів громадян не менш як у двох третинах областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній області), видає указ про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою із зазначенням дати його проведення та сформульованим проектом Конституції, що виноситься на всеукраїнський референдум. Зрозуміло, такий порядок прийняття нової Конституції України не передбачає обговорення, дискусій, доопрацювання проекту нової Конституції.

Слід відзначити вкрай стислі терміни, які встановлюються законом для процесу реалізації народної ініціативи. Так, ЦВК у п’ятиденний строк після отримання документів проводить їх аналіз на відповідність вимогам законодавства і за результатами ухвалює постанову про реєстрацію ініціативної групи з проведення всеукраїнського референдуму або про відмову в реєстрації ініціативної групи з проведення всеукраїнського референдуму. При цьому не зрозуміло, як за такий період і на відповідність чому саме ЦВК аналізуватиме текст проекту нової Конституції України або конституційних змін чи, наприклад, пропозицію скасувати чинну Конституцію України. Чи мають враховуватися ЦВК чинні конституційні положення (ст. 157), що Конституція не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України? Якщо так, то ЦВК даються повноваження на п’ять днів підмінити Конституційний Суд і реалізувати його повноваження, встановлені ст. 159 Конституції України.

Привертає увагу порядок формування персонального складу окружних та дільничних комісій референдуму. Відповідно до закону, склад окружної комісії формує ЦВК за поданням голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, голів обласних рад, Київського міського голови та голови Севастопольської міської ради. Склад дільничної комісії формується окружною комісією «за поданням виконавчих комітетів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, а в разі відсутності таких органів – за пропозицією відповідно сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження». Порядок формування нового складу комісії референдуму (якщо виникне така потреба) законом не встановлено взагалі. Натомість ЦВК наділяється правом самостійно встановити такий порядок, хоча це ключове питання має регламентуватися виключно законом.

Закон не передбачає в процесі формування комісій з проведення референдуму участі політичних партій і навіть можливості для них мати власних офіційних спостерігачів. Більше того, згідно з цим законом політичні партії взагалі не є суб’єктами процесу референдуму. Це не відповідає положенням ст. 36 Конституції України, відповідно до якої політичні партії сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян. Участь у процесі формування комісій беруть лише представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що дає їм широкі можливості впливу на процес референдуму. Відповідно до визнаних демократичних стандартів, «політичні партії або прихильники та опоненти питання, винесеного на голосування, повинні бути на рівних умовах представлені в комісіях референдуму або повинні мати можливість спостерігати за діяльністю без стороннього органу» (Європейський кодекс належної практики щодо референдумів).

Крім того, передбачений законом порядок здійснення агітації з питань референдуму, на думку авторів статті, не відповідає визнаним демократичним стандартам, не гарантує право доступу до засобів масової інформації на рівних умовах усім зацікавленим групам. ЦВК наділяється повноваженнями проводити агітацію за питання референдуму за рахунок коштів державного бюджету України, виділених на організацію та проведення всеукраїнського референдуму.

Питання, винесене на референдум, вважається схваленим, якщо за нього проголосує більше половини учасників референдуму, які взяли участь у голосуванні (без явних обмежень за рівнем явки). Судячи з усього, визнати референдум таким, що не відбувся, складно, адже, незалежно від того, на скількох дільницях результати голосування можуть бути визнані недійсними, на рівні округу рішення має бути прийняте в обов’язковому порядку.

Результати народного волевиявлення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою є остаточними, не потребують затвердження або схвалення будь-якими органами державної влади і обов’язкові для виконання громадянами України, органами державної влади України, яких вони стосуються та до повноважень яких віднесені.

Далі закон встановлює неконституційний порядок набрання чинності новою Конституцією (новою редакцією) та законами України. Так, нова Конституція України (нова редакція) набуває чинності з дня оголошення Центральною виборчою комісією результатів всеукраїнського референдуму про прийняття Конституції України (нової редакції) на всеукраїнському референдумі. Аналогічне положення встановлюється і для законів України, чим повністю ігноруються конституційні приписи ст. 57 та ч. 5 ст. 94 Конституції України про заборону введення в дію неопублікованих або не доведених до відома населення законів.

Цікавий, з погляду права, встановлений законом порядок автоматичного поновлення дії положень Конституції та законів України. Так, закон встановлює, що «положення Конституції та законів України, які були змінені законом України, що втратив чинність або скасований… за рішенням, прийнятим на всеукраїнському референдумі, поновлюють свою дію з дня оголошення Центральною виборчою комісією відповідних результатів всеукраїнського референдуму».

Викладені вище аргументи дають підстави Ю. Кириченку та І. Коліушку стверджувати, що закон закріплює таку систему проведення всеукраїнського референдуму, у якій органи державної влади зможуть безпосередньо впливати на його кінцевий результат практично на всіх етапах його проведення. Це відбувається через неконституційне та недемократичне визначення предмета референдуму, порядок реєстрації ініціативних груп, терміни збору підписів на підтримку референдуму за народною ініціативою, недемократичний порядок створення комісій референдуму, проведення агітації та врахування результатів народного волевиявлення. Загалом, встановлений законом порядок проведення всеукраїнського референдуму не спрямований на отримання результату, який відбиватиме реальне волевиявлення українського народу, підсумовують експерти.

Автор документа «регіонал» Д. Шпенов зміст ризиків у законі заперечує. За його словами, закон просто регламентує механізм проведення референдуму: «Він встановлює види референдумів по предмету – конституційний, законодавчий, ратифікаційний і загальний. І закріплює конституційне право Президента поряд з Радою призначати референдум. У старому законі це право не було передбачено».

«Чітко встановлені правові наслідки рішень, прийнятих на референдумі – рішення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою є остаточними, обов’язковими для виконання і не потребують затвердження або схвалення парламентом і будь-якими іншими органами влади», – зазначив він.

«Регіонал» закликає не забувати, що джерело влади в Україні – народ, і реалізувати він її може не лише через представників (народних депутатів, інші обрані органи), але й прямо – за допомогою референдуму. Коментуючи побоювання опозиції про те, що за допомогою референдуму влада може переписати в Конституції процедуру обрання Президента із загальнонаціональних виборів на вибори в Раді, Д. Шпенов заявив: «Що стосується заяв про те, що закон приймався виключно під прийняття змін до Конституції, то нагадаю, що законопроект про референдум був поданий мною ще у 2010 р., коли Конституційна Асамблея не тільки не почала свою роботу, але ще навіть не була створена».

Новий закон, стверджує депутат, ураховує європейські рекомендації, зокрема, схвалені у 2001 р. Венеціанською комісією «Керівні принципи для конституційних референдумів на національному рівні», а також рішення Конституційного Суду від 2008 р. у справі про прийняття Конституції та законів на референдумі.

Керівник Центру політико-правових реформ І. Коліушко вважає справжнім автором законопроекту міністра юстиції О. Лавриновича. «Скоріше за все, він писав його у 2010 р. – як механізм вирішення проблеми скасування політичної реформи Ющенка. Але під час розгляду в другому читанні Рада проголосувала за вилучення з нього можливості зміни Конституції на референдумі і відправила проект на повторне друге читання. З такою поправкою він виявився непотрібним, і про нього забули. Два роки і три місяці він лежав, а тепер його без розгляду в комітеті, навіть без роздачі депутатам, укинули в зал і проголосували в редакції першого читання», – відзначив І. Коліушко.

Прийнятий закон про референдум експерт вважає надзвичайно небезпечним – фактично замахом на узурпацію державної влади. І. Коліушко переконаний, що в разі вступу закону в силу з країною можна буде робити все, що завгодно. «Враховуючи наші традиції, підсумки останньої виборчої кампанії, можна впевнено сказати, що проконтролювати референдум ніхто не зможе», – зазначив експерт.

Один з авторів чинної Конституції, професор В. Мусіяка попереджає, що закон про референдум може призвести до конституційного перевороту. «Закон не просто ризикований, він може остаточно перевернути нашу, нехай і квазі, але все-таки правову систему держави», – заявив він. За словами В. Мусіяки, закон дає змогу провести через референдум в обхід парламенту будь-які зміни до Конституції або прийняти нову. «Швидше за все, Конституційна Асамблея запропонує текст – він буде освячений представниками інтелектуальної еліти. Потім Президент зможе його ще змінити як завгодно, і документ буде винесено на референдум і узаконено. Так ми отримаємо неліцензовану, унаслідок конституційного перевороту, псевдоправову систему», – прогнозує професор.

Коментуючи слова автора закону про те, що документ відповідає вимогам Венеціанської комісії, В. Мусіяка сказав: «Шпенов – просто гвинтик держави в цьому механізмі. Він навіть не розуміє, що написав. Швидше за все, він сам і не писав, йому просто дали законопроект підписати і внести в Раду. З вимогами Венеціанської комісії розходиться, як мінімум, передбачена законом можливість виносити на референдум одночасно кілька запитань».

У Раді Європи вважають, що кількість питань має бути обмежена, щоб люди могли спокійно розібратися в тому, що їм пропонується. Коли ж питань купа, то під прикриттям можна все, що завгодно, протягнути. Крім того, процедура формування комісій для організації і проведення референдуму «все зводить до того, що процесом керуватиме влада, партії і громадські організації відставлять убік», упевнений В. Мусіяка.

Експерт Українського незалежного центру політичних досліджень С. Конончук головною проблемою нового закону вважає адміністративну вертикаль організації і підрахунку голосів під час референдуму. Вона також нагадала, що чинна Конституція взагалі не передбачає можливості прийняття нового Основного закону на референдумі. «А тепер така можливість з’явилася. Це однозначно антиконституційне положення. Більше того, оцінку конституційності змісту законопроектів, які можуть бути винесені на референдум, може і повинен давати Конституційний Суд, а в законі про референдум КСУ виведений за рамки цієї процедури – тепер цим буде займатися Президент або ЦВК», – констатувала експерт.

За словами С. Конончук, у законі є ще багато норм, які не врегульовують процедури волевиявлення і створюють масу невизначеностей та нонсенсів. Тож «казати, що законопроект про всеукраїнський референдум № 6278 антиконституційний – нічого не сказати. Закладені в ньому підходи суперечать статутним принципам Ради Європи, баченню Парламентської асамблеї Ради Європи (зокрема, Резолюції № 1121 (1997) “Про інструменти участі громадян у представницькій демократії”) та ряду позицій Венеціанської комісії (зокрема, Кодексу належної практики щодо референдумів)». Експерт переконана, що закон про референдум не належить до тих, які можна ухвалювати тихо, швидко й ігноруючи несхвальні зауваження експертів, поза відкритим обговоренням природи референдуму і принципів його організації.

Небезпечним для демократії назвав ухвалений закон політолог О. Палій. На його думку, покликання закону про референдум – стати знаряддям узурпації влади, закріплення її за владною верхівкою назавжди.

Серед зауважень політолога до тексту документа – передбачена законом можливість голосування на референдумі за відокремлення від України частин території в результаті так званого ратифікаційного референдуму. Це створює правові підстави для зміни території та загроз для територіальної цілісності України, застерігає О. Палій.

Крім того, експерт звертає увагу на те, що в законі влада фактично паралізувала суспільну дискусію щодо винесених на референдум питань. Адже законом передбачено, що висвітлення позиції Президента і Верховної Ради щодо питань референдуму не вважатиметься агітацією: «Висвітлення офіційної позиції Президента України та Верховної Ради України щодо проведення всеукраїнського референдуму про внесення змін до розділів І “Загальні засади”, III “Вибори. Референдум”, XIII “Внесення змін до Конституції України” Конституції України та про зміну території України не вважається агітацією на всеукраїнському референдумі. Позиція зазначених суб’єктів має висвітлюватися об’єктивно і зважено» (ст. 70).

Натомість «засобам масової інформації, їхнім посадовим та службовим особам і творчим працівникам під час процесу референдуму у своїх матеріалах та передачах, не обумовлених угодами, укладеними відповідно до вимог закону, забороняється агітувати “за” чи “проти” питання референдуму, поширювати інформацію, спрямовану на спонукання громадян голосувати “за” чи “проти” питання референдуму».

На думку О. Палія, дуже важливо було б вписати норму, відповідно до якої на референдум може виноситися лише одне питання. Бо чим більше питань, тим більше маніпуляції. Попри всю повагу, далеко не всі громадяни здатні тримати в голові багато відсторонених від їхнього життя речей. Це характеристика людської психіки в усіх країнах, а не лише в Україні.

При цьому мало б бути довготривале обговорення питання, винесеного на референдум. Приміром, у Шотландії 2012 р. було ухвалено рішення щодо проведення референдуму про незалежність, а сам референдум має відбутися 2014 р. Тобто між ухваленням рішення про референдум і самим референдумом має пройти досить багато часу, щоб люди зрозуміли суть питання.

Дуже важливо, щоб питання референдуму було сформульовано максимально просто: можна було б обмежити кількість слів у питанні, скажімо, до 10 чи восьми слів, тому що коли на референдум винесено занадто складні й задовгі запитання, то це зазвичай маніпуляція, що не має нічого спільного з демократією. Саме така маніпуляція, з можливістю винесення на референдум цілих законів, міститься в ухваленому законі про референдум.

Крім того, варто було б передбачити в законі негативні наслідки референдуму, переконаний політолог. Тобто якщо влада, яка ініціює референдум і підтримує винесене на нього питання, отримує на референдумі негативний результат, вона мусить піти у відставку. Це було б дуже вагомим стримуючим чинником проти будь-яких референдумів, що розмежовують країну, і зміцнювало б відповідальність та самоконт роль самих чиновників.

Так, у Франції 1969 р. тодішній президент де Голль програв референдум про конституційне розширення його повноважень. Він хотів сам призначати керівників органів влади на місцях і реформувати сенат. Однак 52 % французів проголосувало проти – і де Голль визнав за неможливе залишатися при владі, навіть не маючи законодавчо закріпленого обов’язку йти у відставку.

Представник партії «Батьківщина» О. Семерак вважає, що в ситуації, яка склалася навколо закону про референдум, нині можна розраховувати лише на тиск із боку громадянського суспільства на Президента В. Януковича з вимогою не підписувати цього закону через те, що він суперечить демократичним принципам. Політичні сили мають звертатися до гаранта з вимогою не підписувати такий закон і роз’яснювати людям, для чого його насправді приймають і якими є загрози. Без реакції суспільства – усе залишиться в силі. Крім того, можна сподіватися на те, що розстановка політичних сил у наступній ВР буде іншою і ситуацію буде виправлено.

Додати документ в свій блог або на сайт


Реклама:

Схожі:

Закон про всеукраїнський референдум в оцінках політиків і експертів iconРішення Конституційного Суду України №3-рп/2000 від 27 березня 2000 року (справа про всеукраїнський референдум за народною ініціативою), у пункті мотивувальної частини якого визначено, що всеукраїнський референдум є однією з форм народного волевиявлення
Закон України «Про всеукраїнський референдум» та відхилити його як такий, що не узгоджується з нормами Конституції України, не створює...

Закон про всеукраїнський референдум в оцінках політиків і експертів iconЗакон україни про всеукраїнський референдум

Закон про всеукраїнський референдум в оцінках політиків і експертів iconЗакон України "Про всеукраїнський референдум" (надалі Закон), 27 листопада 2012 року Президент України його підписав і 28 листопада 2012 року після опублікування в газеті "Голос України" він набрав чинності
Конституції України та Регламенті Верховної Ради України, прийняла Закон України “Про всеукраїнський референдум“ (надалі – Закон),...

Закон про всеукраїнський референдум в оцінках політиків і експертів iconПояснювальна записка до проекту Закону України "Про всеукраїнський референдум"
Закон України “Про всеукраїнський та місцевий референдуми”, прийнятий 3 липня 1991 року (тобто ще до здобуття Україною незалежності),...

Закон про всеукраїнський референдум в оцінках політиків і експертів iconОголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою (справа про всеукраїнський референдум за народною ініціативою)
України у справі за конституційними поданнями 103 і 108 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності)...

Закон про всеукраїнський референдум в оцінках політиків і експертів iconЗакон України "Про всеукраїнський референдум" для повторного розгляду Верховною Радою України
Представлятиме пропозиції Президента України під час розгляду Закону на пленарному засіданні Верховної Ради України заступник Глави...

Закон про всеукраїнський референдум в оцінках політиків і експертів iconПочаток роботи Конституційної асамблеї України у відгуках політиків та експертів 17 травня 2012 р. Президент В. Янукович підписав Указ «Про Конституційну асамблею»
...

Закон про всеукраїнський референдум в оцінках політиків і експертів iconЗакон України "Про всеукраїнський референдум", яким визначаються правові засади, організація та порядок проведення всеукраїнського референдуму, не може бути підписаний з таких підстав
Дом, функціонування конституційного ладу, конституційним гарантіям додержання прав громадян, так і через наявність у ньому прогалин,...

Закон про всеукраїнський референдум в оцінках політиків і експертів iconВерховна Рада України Відповідно до статті 93 Конституції України, в порядку закон
Верховної Ради України проект Постанови Верховної Ради України “Про скасування результатів голосування щодо прийняття 19 вересня...

Закон про всеукраїнський референдум в оцінках політиків і експертів iconЗакон України «Про судову експертизу» дозволяє залучення для проведення окремих експертиз осіб, яких не включено до Державного реєстру атестованих судових експертів
Зокрема, пропонується поширити на них вимоги, встановлені Законом України «Про судову експертизу», та передбачити призначення експертів...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©govuadocs.com.ua 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи