Зозуля І. І. – голова правління ват «Гірхімпром» Боднарюк А. Є icon

Зозуля І. І. – голова правління ват «Гірхімпром» Боднарюк А. Є



НазваЗозуля І. І. – голова правління ват «Гірхімпром» Боднарюк А. Є
Сторінка1/7
Дата конвертації21.07.2012
Розмір1.89 Mb.
ТипДокументи
джерело
  1   2   3   4   5   6   7
1. /lviv_vidhodu/zahodu.doc
2. /lviv_vidhodu/МВВ.doc
3. /lviv_vidhodu/ООУВ.doc
4. /lviv_vidhodu/ОУВ.doc
5. /lviv_vidhodu/виконання рег_ональних програм.doc
6. /lviv_vidhodu/небезпечн_.doc
7. /lviv_vidhodu/пестициди.doc
8. /lviv_vidhodu/пестицидивик.doc
9. /lviv_vidhodu/рег_ональн_ заходи.doc
10. /lviv_vidhodu/рег_ональн_ програми.doc
11. /lviv_vidhodu/тпв.doc
12. /lviv_vidhodu/тпввик.doc
Заходи на виконання завдань Обласної програми поводження з твердими побутовими відходами на період 2007-2015 років
1. Підрозділ «Реєстри місць видалення відходів (мвв)»
3. Підрозділ "Реєстри об’єктів оброблення та утилізації відходів (ооув)"
2. Підрозділ Реєстри об’єктів утворення відходів (оув)
5. Підрозділ «Виконання регіональних програм поводження з відходами»
Зозуля І. І. – голова правління ват «Гірхімпром» Боднарюк А. Є
Зниженням норм використання з 3-40 кг до 8 мл 4 кг на гектар
Стан виконання заходів Регіональної програми заходів з безпечного поводження із забороненими І непридатними для використанням пестицидами у Львівській області на 2005-2010 роки
6. Підрозділ «Регіональні заходи із залучення коштів суб’єктів підприємницької діяльності для створення на місцях потужностей з переробки та утилізації відходів»
4. Підрозділ «Регіональні програми поводження з відходами»
Львівська облдержадміністрація
Стан виконання Обласної програма поводження з твердими побутовими відходами на період 2007-2015 роки





Програма розроблена на замовлення державного управління охорони навколишнього природного середовища в Львівській області ДП «Тіотех» ВАТ «Гірхімпром».


В розробці приймали участь:


Зозуля І. І. – голова правління ВАТ «Гірхімпром»

Боднарюк А. Є. – директор ДП «Тіотех» ВАТ «Гірхімпром»

Сеньків С.І. – заступник директора ДП «Тіотех» ВАТ «Гірхімпром»

Рубай А. А. – інженер з ОНПС ДП «Тіотех» ВАТ «Гірхімпром»

Козак Я.М. - ст. наук. співробітник ДП «Тіотех» ВАТ «Гірхімпром»

Курілець О.І. - інженер І категорії ДП «Тіотех» ВАТ «Гірхімпром»

Іващук Б.І. - начальник дослідно-експериментального відділу ДП «Тіотех»

ВАТ «Гірхімпром»

Карпінська Г.В. - ст. наук. співробітник ВАТ «Гірхімпром»


ЗМІСТ


Вступ

4

  1. Загальна та ресурсна характеристика області. Особливості промислової структури

6

  1. Аналіз рівня розвитку окремих територій Львівщини

7

  1. Загальні відомості про забруднення території львівської області промисловими відходами

9

  1. Стан поводження з небезпечними відходами

11

  1. Існуюча нормативно-правова база поводження з небезпечними відходами

14

  1. Мета та основні завдання програми

16

  1. Основні практичні заходи з реалізації Програми

16

  1. Етапи виконання Програми

17

  1. Регіональні особливості реалізації Програми

18

  1. Оцінка вартості реалізації програми і її ресурсне забезпечення

19

  1. Очікувані результати від реалізації програми та їх соціально-економічне значення

20

  1. Механізм реалізації заходів програми

21

12.1 Організаційні основи реалізації програми

21

    1. Механізм інституційного впровадження

22

    1. Нормативно - правове забезпечення програми

24

    1. Економічний механізм реалізації Програми

26

  1. Підготовка і навчання кадрів

28

  1. Контроль за ходом виконання Програми

28

  1. Міжнародне співробітництво

28

Джерела інформації

29

Додатки

30



ВСТУП

Проблема забруднення навколишнього природного середовища відходами виробництва і споживання є актуальною для Львівської області.

З точки зору екології відходи є важливим місцевим фактором забруднення та основними джерелами довготривалої негативної дії на довкілля. Низький рівень використання відходів призводить до накопичення їх у навколишньому природному середовищі і спричиняє його забруднення. Підвищення рівня використання відходів є об’єктивною необхідністю, обов’язковою умовою екологічної безпеки, як підприємства, зокрема, так і оточуючого середовища в цілому.

Відповідно до Постанови КМУ від 31 серпня 1998 року №1360, небезпечні відходи – відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров’я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними.

За світовим досвідом належність відходів до категорії небезпечних регламентується по різному. Як правило застосовуються три можливих способи, а саме:

  1. офіційне включення відходу до відповідного затвердженого списку;

  2. за результатами випробувань (досліджень), при яких встановлюється наявність одного або більше небезпечних властивостей. В більшості країн розрізняють чотири такі властивості – вогненебезпечність, корозійність, реактивність та токсичність. Загальним регламентом згідно з Базельською конвенцією передбачається врахування крім зазначених також таких небезпечних властивостей як інфекційність, самозаймистість, термічна нестійкість, екотоксичність та деяких інших.

  3. декларування небезпечності відходу з боку його виробника на основі знання його відповідних властивостей.

В кожній країні методи встановлення (виявлення) небезпечних властивостей, зазначені вище, затверджуються окремо і, як правило, на урядовому рівні.

Вітчизняна практика визначення небезпечності відходів містить елементи всіх трьох зазначених підходів, але вони реалізовані лише частково. Поки що ця практика далека від повноти і систематичності і відображає відповідні недоліки нормативно-методичної бази.

Єдиною офіційно затвердженою в Україні методикою визначення класу небезпечності відходів на підприємствах є розрахункова методика, встановлена державними санітарними нормами і правилами. Вона стосується лише однієї властивості відходів – токсичності і містить недостатньо даних для ідентифікації ряду відходів. За ступенем токсичності відходи поділяються на чотири класи небезпеки: І клас – надзвичайно небезпечні, ІІ клас – високо небезпечні, ІІІ клас – помірно небезпечні, IV клас – мало небезпечні.

Відповідні підходи важко застосувати зокрема до комунальних (побутових) відходів, медичних, сільськогосподарських тощо. Нечіткість та неоднозначність регламенту ідентифікації призводить до значних розходжень в оцінках небезпечності відходів і породжує конфліктні ситуації між підприємствами і природоохоронними органами.

Загалом же, до категорії відходів відносяться матеріали та речовини, що втратили корисні властивості, або утворилися в процесі переробки інших матеріалів та речовин і на даний час не можуть бути використаними. Власники (виробники) таких продуктів хочуть і повинні їх позбутися (утилізувати, нейтралізувати, видалити).

В залежності від джерела утворення небезпечні відходи (НВ) можна розподілити на:

небезпечні відходи, що створюються і накопичуються в режимі регламентного функціонування таких техногенних систем сфери гірничо-видобувної, хімічної галузей, виробництва і послуг, що використовують сировину або продукцію, яка містить небезпечні, зокрема, токсичні компоненти, і в яких виникають проміжні продукти або кінцева продукція, що вміщає ці компоненти;

непридатні для використання матеріали або продукція, що містить токсичні речовини і повинна бути вилучена і видалена зі сфери споживання (застарілі пестициди і отрутохімікати, бойові отруйні речовини, які підлягають знищенню, непридатні до вжитку ліки та ін.);

відходи, головним чином комунальні /побутові/ і змішаного промислово-побутового типу, забруднені НВ. Вони виникають у випадку, коли в звалища і накопичувачі безпечних відходів скидаються небезпечні відходи (пестициди, консерванти для деревини, барвники, нафтопродукти, розчинники, акумулятори і т.д.).

Отже, можна зробити висновок, що відходи, що складають підвищену потенційну небезпеку завдяки своїм небезпечним властивостям (пожежонебезпечні, вибухонебезпечні, корозійні, отруйні, радіоактивні та ін.), в тому числі ті, що утримують в своєму складі екотоксиканти, відносяться до категорії небезпечних (токсичних) відходів.

Небезпечні відходи, як об’єкти поводження, мають такі особливості: вони фізично «прив’язані» до певної місцевості і у багатьох випадках місця утворення або накопичення (зберігання) знаходяться в одному регіоні (районі, області), а місця можливої переробки (видалення, знищення) - в іншому. Такі особливості НВ створюють деколи певну соціальну напругу, дають привід окремим людям або політичним угрупуванням використовувати проблему НВ у своїх інтересах, спекулювати на труднощах вирішення цієї проблеми, підтасовувати факти тощо.

Проблема ускладнюється ще й тим, що до цього часу в області:

  • відсутня належним чином організована система обліку збору, переробки та поховання відходів; насамперед небезпечних;

  • відсутній контроль матеріального балансу виробництва, що стимулював би перехід до маловідходних технологій;

  • відсутній постійний контроль руху відходів на всіх етапах їх життєвого циклу.

Ось чому з усією гостротою постає питання принципового переосмислення проблеми НВ, пошуку шляхів її вирішення та створення відповідного науково-методичного інструментарію.

Ефективне вирішення комплексу питань, пов'язаних з обмеженням негативного впливу НВ на довкілля та здоров'я людини, можливе тільки на підставі збалансованих програмних заходів, які враховують сучасний стан економіки, перспективи соціально-економічного розвитку, а також узагальнений вітчизняний та світовий досвід вирішення зазначених проблем. Саме це і зумовило розробку «Програми поводження з небезпечними (токсичними) відходами у Львівській області».

Реалізація заходів Програми вимагає узгодження дій різних органів і служб, цільового управління міжгалузевими і міжрегіональними зв'язками ефективного контролю за ходом виконання заходів, залучення коштів з різних джерел.

Результатом виконання Програми буде створення нормативних, науково-технічних, організаційних, фінансово-економічних, технологічних та суспільно-політичних заходів поводження з НВ на обласному та місцевому рівнях.


  1. ЗАГАЛЬНА ТА РЕСУРСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБЛАСТІ.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОМИСЛОВОЇ СТРУКТУРИ


Львівська область розташована в західній частині України, регіон історично називають Галичиною. Область займає південно-західну окраїну Східно – Європейської рівнини і західну частину північного макросхилу Українських Карпат. Львівщина на заході межує з Республікою Польща, на півночі – з Волинською, на північному сході – з Рівненською, на сході - з Тернопільською, на південному сході - з Івано-Франківською, на півдні – з Закарпатською областями. Територія Львівської області – 21,8 тис. км2 ( 3,6 % території України), поділена на 20 адміністративних районів, 9 міст обласного значення, 631 сільську раду. У 43 містах, 35 селищах міського типу і 1849 селах за станом на 1 січня 2007 року проживало 2577,1 тис. осіб, або 5,5% від загальної кількості населення в Україні.

За наведеними статистичними відомостями Львівська область займає 4 місце серед областей України по чисельності населення (після Донецької, Дніпропетровської та Харківської областей) та 17 місце в Україні – за територією. Серед областей України Львівщина виділяється високою щільністю населення 118 чол./км2 (в Україні – 78 чол./км2),

вища щільність тільки в Донецькій області – 183 чол./км2.



Територію області перетинає Головний Європейський вододіл, а також Балтійсько-Чорноморська геополітична вісь. Область розташована на перехресті важливих транспортно-комунікаційних коридорів, які проходять із заходу на схід і коридору Європа-Азія. Львівщина має сприятливе місцерозташування відносно Українських Карпат із значними рекреаційними ресурсами, а також розміщена в лісостеповій фізико-географічній зоні, що сприяє господарській діяльності населення.

Рівень розвитку Львівської області в системі господарського комплексу України характеризують групи показників, які розкривають її природно-ресурсний потенціал та відображають рівень соціально-економічного розвитку.

Наявні природні ресурси області (мінерально-сировинні, водні, земельні, лісові, фауністичні та рекреаційні) значною мірою впливають на формування просторової та галузевої структури господарського комплексу, а отже, і на особливості утворення НВ.



  1. АНАЛІЗ РІВНЯ РОЗВИТКУ ОКРЕМИХ ТЕРИТОРІЙ ЛЬВІВЩИНИ


Комплексна характеристика рівня розвитку окремих районів Львівської області побудована на порівнянні показника потенціалу окремого району із показниками його рівня розвитку. Встановлена єдина шкала показників: «високий», «середній», «низький». Проведений аналіз потенціалу та рівня соціально-економічного розвитку окремих районів Львівської області дозволяє розділити їх на декілька типів (додаток 1).

1 тип. Райони з високим показником потенціалу та високим рівнем соціально-економічного та містобудівного розвитку при низькому екологічному показнику – м. Львів.

В районах 1 типу розташовано 9 місць зберігання НВ (осаду очисних споруд гальванічного виробництва, а також – шламу гідроокису кольорових металів, кислих гудронів).

Головною проблемою для районів 1 типу є техногенне навантаження на природне середовище. Завданням розвитку цього типу є регламентація розвитку із структурно-технологічною перебудовою виробничої бази, з використанням економічно обґрунтованих і технологічно досконалих ресурсо- та природозберігаючих, маловідходних технологій, з інноваційною та екологічною спрямованістю галузей промисловості, оптимізацією структури землекористування, деконцентрацією виробництва, екологічною реабілітацією міських територій, а також нарощуванням – науково-інформаційної сфери та розвитком соціально-культурного потенціалу і курортно-туристичних функцій.

2 тип. Райони з високим показником потенціалу та середнім рівнем соціально-економічного та містобудівного розвитку: Дрогобицький, Самбірський, Стрийський та Сокальський райони.

В районах 2 типу розташовано 15 об’єктів зберігання НВ, половина з них - в Дрогобицькому районі (нафтошлами, імпортовані з Угорщини гудронні залишки, шлам гідроксидів кольорових металів, фторорганічні сполуки, шлам вуглезбагачення, залізоцинковмісний шлам, порода від видобутку вугілля (терикони)).

Для районів 2 типу завданням розвитку є більш ефективне використання їх потенціалу шляхом структурно-технологічної перебудови виробничої бази, виведенням з експлуатації шкідливих виробництв, урізноманітнення економічної бази екологічно безпечними виробництвами, оптимізації структури землекористування, екологічної реабілітації території, інтеграція між науково-дослідними і виробничими секторами, створення мережі малих і середніх підприємств для виробництва високоякісних товарів і послуг.

3 тип. Райони із середнім показником потенціалу та середнім рівнем соціально-економічного та містобудівного розвитку: Жовківський, Яворівський, Городоцький, Пустомитівський та Миколаївський райони.

В районах 3 типу розташовано 9 об’єктів зберігання класичних відходів гірничо-хімічних підприємств та НВ (вапняно-сірчані хвости, фосфогіпси, фосфорити туніські, фосфоритна мука, калій хлористий, азотна кислота, сірка та відходи шпалопросочувальної рідини, нафтошлами). 2/3 об’єктів знаходяться в Миколаївському районі.

Головним завданням подальшого розвитку цих районів є задіяння їх потенціалу, використовуючи переваги розташування в приміській зоні великого міста та виносу з нього філій, цехів, дочірніх фірм шляхом створення індустріально-технологічних парків, розвиваючи туристичні функції із збереженням традиційного характеру середовища, а також розміщення об’єктів транспортно-сервісної сфери в зоні проходження транспортних коридорів.

4 тип. Райони із середнім показником потенціалу та низьким рівнем соціально-економічного та містобудівного розвитку: Кам’янка-Буський, Бродівський, Золочівський, Жидачівський, Старосамбірський, Турківський, Сколівський та Мостиський райони.

В районах 4 типу розташовано 2 об’єкти зберігання НВ (гудронних залишків, золи від спалювання вугілля).

Розвиток районів 4 типу зумовлений використанням, насамперед, рекреаційного і історико-архітектурного потенціалу та транспортно-географічного положення. Ці райони мають розглядатись як регіони активного розвитку туристичної і рекреаційної сфери та транспортної інфраструктури, які стимулюватимуть розвиток інших галузей економіки, а також урізноманітнення економічної бази регіону – розвиток високотехнічних і екологічно чистих виробництв (фармацевтика, оптика, тощо), підготовка кадрів, використання можливостей лісового і сільського господарства.

5 тип. Райони із низьким показником потенціалу та низьким рівнем соціально-економічного та містобудівного розвитку: Буський, Радехівський та Перемишлянський райони.

В районах 5 типу розташований 1 об’єкт зберігання НВ (окислювача ракетного палива – меланжу).

Завданням розвитку районів 5 типу повинно стати використання можливостей сільського господарства шляхом розміщення зорієнтованих на переробку продукції с/г та обслуговування виробництва та сільського населення підприємств, а також розвиток туристичних та транспортно-транзитних функцій (розміщення об’єктів транспортно-сервісної сфери в зоні проходження транспортних коридорів).

Зазначена типізація повинна враховуватись при визначенні напрямків розвитку

економічної, промислової та соціальної сфери області.


3. Загальні відомості про забруднення території Львівської області промисловими відходами


Багаторічна сировинно-енергетична спеціалізація, а також низький технологічний рівень промисловості Львівської області висунули її в число областей з найбільш високими абсолютними обсягами утворення та накопичення відходів. Тому різким є домінування відходів, що утворились при розробці родовищ. Значну частку загального обсягу складають також відходи хімічної переробки сировини, різноманітні за властивостями та за хімічною активністю (агресивністю).

У програмі запропонована класифікація НВ по класам, а саме:

  • класичні відходи гірничо-хімічної промисловості (К);

  • відходи нафтового походження (Н);

  • відходи гальванічного виробництва (Г);

  • специфічні відходи (С);

  • інші.

Класичні відходи гірничо-хімічної промисловості (К) складають 99% частку НВ області – близько 370,0 млн тонн (додаток 2). По рівню небезпеки для довкілля і здоров'я людини їх можна поділити на інертні (перш за все гірничопромислові), тобто ті, що не були піддані хімічним методам переробки і є практично гірською породою з незначним вмістом корисних компонентів. Сюди слід віднести вскришні породи, що розташовані на берегах кар'єрів, і у вигляді териконів. Ці відходи малонебезпечні (ІІІ-ІV класів), але є найбільш об'ємними (250,0 млн т).

Промислові відходи включають також значну частку відходів, що отримані в результаті фізико-хімічної переробки гірничої сировини. Забруднені хімічними реагентами та продуктами їх взаємодії з рудою, вони становлять більшу загрозу для навколишнього середовища і відносяться до ІІ-ІІІ класів небезпеки. Серед них хвости флотації сірчаних руд, хвости і шлами переробки полімінеральнх руд та збагачення вугілля. Їх облік ведеться, наскільки це можливо і доцільно, належним чином (бл. 111,0 млн т).

Третю групу цього класу складають відходи, утворені при виробничих процесах енергетичних підприємств, зокрема, зола від спалювання вугілля на Добротвірській ТЕС (бл. 9,8 млн т).

До четвертої групи цього класу відходів віднесли некондиційну сировину та хімічні продукти, що залишилися після закінчення діяльності їх виробників і повинні бути реалізовані при належній мотивації ( 8,3 тис. тонн).

Аналогічно Програма розглядає й інші класи промислових відходів, зокрема:

  • відходи нафтового походження (Н), що, в основному, поділяються на вітчизняні та імпортні. Останнє і визначає шляхи підходу до їх утилізації. Їх нараховується сьогодні близько 270,0 тис. тонн (додаток 3);

  • відходи гальванічного виробництва (Г), а саме: шлами очисних споруд, шлами гідрооксидів кольорових металів та хромоцинкові відходи. Всього бл. 80,0 тис. тонн (додаток 4);

  • специфічні відходи (С), яких накопичено 3451,8 тонн. Ці відходи характерні особливістю хімічних властивостей, оскільки, в основному, це суміші речовин (кислот, розчинників) і є небезпечними в поводженні через високу агресивність, що спричинює технологічні труднощі їх переробки (додаток 5).

Визначати основних утворювачів відходів на сьогодні недоцільно.

Обсяги утворення небезпечних відходів не є характерною ознакою, оскільки промислове виробництво, зокрема гірнича хімія і хімія взагалі, які ще недавно давали основну частку промислових відходів (90%), скоротила свою діяльність в декілька разів і на сьогодні не є визначальними.

По об'єму утворення відходів головними виступають нафтодобувні і переробні підприємства. Зокрема, НГВУ «Бориславнафтогаз», ВАТ НПК «Галичина» та «Львівський дослідний нафтомаслозавод». Всі інші промислові відходи в більшості є наслідком чи результатом раніше діючих підприємств.

По місцезнаходженню промислових відходів відзначаються території Роздільського ДГХП «Сірка» – більше 96 млн. тонн, Стебницького ДГХП «Полімінерал» – 15 млн. тонн та ДП «Львіввугілля і ЗАТ «Львівсистеменерго» – більше 250 млн. тонн.

Аналізуючи промислові відходи по рівню небезпеки для довкілля, на перший план виступають специфічні та гальванічні відходи. Найбільш розрізнено розташовані гальванічні відходи (у 10 власників на даний час). Вони потребують оперативного вирішення, що є цілком обґрунтованим через високий рівень небезпеки при зберіганні. Їх переробка економічно вигідна.

Відходи гірничо-хімічної, нафтовидобувної та нафтопереробної промисловості при своїх великих об'ємах потребують стаціонарних потужних технологій тривалої дії. Вони є проблемою багатьох країн у світі і мають різноманітні рішення в залежності від специфіки регіону.

В даній Програмі не розглядаються питання інвентаризації, аналізу хімічного складу пестицидів, стану поводження з ними і заходи з ліквідації їх впливу на оточуюче середовище, так як зазначені питання регламентуються «Регіональною програмою безпечного поводження із забороненими і непридатними до використання пестицидами у Львівській області на 2005-2010 роки», затвердженою Рішенням сесії Львівської обласної ради 21.06.05 №377.

З метою конкретизації основних завдань Програма не розглядає проблем із зберіганням короткотермінових відходів, тобто тих, що періодично відправляються на переробку. Зокрема, на Львівщині утворюється біля 90 тис. люмінесцентних ламп, 1000 тонн відпрацьованих акумуляторів, 1000 тонн відпрацьованих технічних мастил, більше 1000 тонн нафтошламів та ін. Зазначені відходи періодично вивозяться на утилізацію та знешкодження.

ТзОВ «Кріогенні технології», (м. Дрогобич) володіє технологічними рішеннями з утилізації відпрацьованих автомобільних шин. Обсяги утворення цих відходів не встановлено. На жаль, у зв'язку з недостатнім фінансуванням, переробку відпрацьованих автомобільних шин підприємство не розпочинало.

Щодо медичних відходів, на даний час діючими санітарними правилами та нормами по лікувально- профілактичних закладах визначений один спосіб знешкодження специфічних лікарняних відходів, в тому числі ампутантів – спалюванням в крематоріях.

Міністерством охорони здоров’я проводиться робота з розробки санітарних правил і норм щодо знешкодження та утилізації відходів лікувально-профілактичних закладів. Однак, на даний час їх розробка не завершена.

Зазначена проблема може бути вирішена створенням відповідного підприємства з їх спалювання (за аналогією з Підкарпатським воєводством Республіки Польща) або розробкою окремих заходів з утилізації таких відходів.

Утилізація хімічних реактивів та відходів фотолабораторій може здійснюватись ліцензованими підприємствами при відповідному нормативному та матеріальному забезпеченні.

Програма не загострює ситуації із зайнятістю земельних площ під промисловими відходами (їх більше 1,5 тис. га), оскільки на даний період це менш актуально в порівнянні із шкодою, що завдають небезпечні відходи.

Надалі мета і завдання Програми звужуються і конкретизуються стосовно можливих і необхідних до виконання заходів для позбавлення гостроти накопичення, в першу чергу, безхазяйних (без власника) відходів і нейтралізації найбільш шкідливих видів промислових відходів.


4. Стан поводження з небезпечними ВІДХОДАМИ


На території Львівської області всього налічується близько 370,3 млн тонн, з них близько 370,0 млн т – класичні відходи. В більшості випадків їх основним фактором впливу на оточуюче середовище є забруднення території малопридатною пустою породою. Враховуючи хімічний склад вони можуть бути використані, в основному, в будівельній та хімічній індустріях (автодорожнє будівництво, будівельні матеріали і суміші, виробництво цементу, сірчаної кислоти та ін.). Окремі з них придатні для заповнення відпрацьованих шахт, кар'єрів.

До цієї групи відходів віднесені також традиційні хімічні продукти, такі як грудкова сірка, сірчана та азотна кислота, фосфорити, хлористий калій та ін. лише тому, що вони залишилися як сировина від діяльності гірничо-хімічних підприємств (всього  8,38 тис. т). За своїми якісними показниками вони можуть бути використані за призначенням.

На гірничо-хімічних підприємствах Львівщини, які припинили виробничу діяльність, накопичено близько 90 млн. т відходів збагачення сірчаної руди, 6 млн. т фосфогіпсу, 15 млн. т хвостів збагачення калійної солі.

Хвостосховища відходів збагачення сірчаної руди не створюють загрози для безпеки населення і здатні самовідновлювати біопродуктивність. Ці землі і акваторії можуть бути передані для використання іншим землекористувачам. Крупнозернисті фракції відходів збагачення можливо використовувати в якості вапняково-сірчаних добрив.

Відвал фосфогіпсу в Роздолі передбачено проектом захистити від розмиву шляхом гідроізоляції слабопроникливою глиною. Частина фосфогіпсу промита від кислот і відповідає за якістю вимогам до будівельного гіпсу. Його можна використати для виробництва будматеріалів.

Стебницьке хвостосховище, легкорозчинних солей, екологічно небезпечне, оскільки з нього постійно скидають надлишок розсолу. Воно буде ліквідовано шляхом розчинення солей з використанням одержаного розсолу для затоплення аварійного рудника.

Розроблені і відпрацьовані технології утилізації таких гірничо-хімічних відходів як фосфогіпс, хвости флотації сірчаних руд, глино-сольових шламів Стебника та ін. сьогодні використовуються епізодично, не в повному об'ємі.

На території Червоноградського вугільного району накопичено близько 85 млн. м3 породних відвалів вугільних шахт, 14 млн. м3 крупних та 12 млн. м3 мілких фракцій хвостів збагачення. Найнебезпечнішими негативними наслідками накопичення відходів є забруднення земної поверхні важкими металами внаслідок розмиву та розвіювання порід шахтних відвалів, підсипки цими породами доріг та підтоплених ділянок, забруднення поверхневих і підземних вод кислими водами, які формуються в тілах відвалів та насипів, а також дренажними шахтними водами. Розроблено рекомендації з удосконалення технології складування відвалів та їх використання в будівництві.

Добротвірська ТЕС входить до Переліку 100 найбільших забруднювачів Львівської області та України. Внаслідок обмеження подачі газу підприємство змушене збільшити використання вугілля шахт Львівсько–Волинського вугільного басейну, зольність якого не відповідає проектним параметрам. При спалюванні вугілля шахт Львівсько–Волинського вугільного басейну утворюється зола, відвали якої займають значну територію та являються додатковим джерелом забруднення довкілля. Зважаючи на те, що зола від спалювання вугілля на Добротвірській ТЕС може використовуватись як складник при виробництві цементу, а також при змішуванні з фосфогіпсом - при будівництві автомобільних доріг науковцями Львівщини спільно з польськими вченими у 2007 році розпочаті роботи по використанню цих відходів в крупних масштабах при будівництві автомобільних доріг. Між Україною і Польщею підписана Угода про співпрацю по даній проблемі на рівні Міністерства освіти та науки обох країн. Польська сторона протягом 2007 року вже проводить зазначені роботи. За результатами досліджень заплановано побудувати дослідні ділянки доріг та провести моніторингові спостереження з отриманням відповідних європейських сертифікатів.

На час розроблення Програми в золошлаковідвалах Добротвірської ТЕС накопичено 9,82203 млн т золи від спалювання вугілля.

Відходи гірничо-хімічних підприємств та вугільних шахт слід розглядати як цінну сировину. Для вирішення проблеми їх використання необхідно відновити наукові дослідження з розробки технології утилізації в різних галузях суспільного господарства.

Найбільш складну і об'ємну групу складають класичні відходи гірничо-хімічної промисловості (хвости флотації сірчаних руд, відходи переробки полімінеральних руд – шлами, хвости, а також фосфогіпс – відходи переробки апатитового концентрату).

Ці відходи є типовими для гірничої хімії, передбачені технологічним регламентом та складають проблеми для більшості аналогічних підприємств у світі. По багатьох з них ведуться багаторічні дослідження, розроблено ряд технологій їхньої утилізації. В окремих країнах вони успішно вирішені (Японія, Італія, Німеччина тощо), а в інших – вирішуються.

Щодо відходів переробки полімінеральних та сірчаних руд і фосфогіпсу, то інститутом ВАТ «ГІРХІМПРОМ» розроблено та випробувано ряд технологій, проте через відсутність фінансування і мотивації підприємств-власників відходів стан їхнього зберігання на сьогодні є небезпечним. А головне, що внаслідок банкрутства та реструктуризації великих підприємств «втрачається» власник відходів, відповідно, і відповідальність за безпеку і вплив на оточуюче середовище. Відповідно до закону України «Про відходи» власником безхазяйних відходів стає орган місцевого самоврядування на території якого виявилися ці відходи, якщо він не прийняв заходів до виявлення власника, що створює додаткові фінансові проблеми для органів місцевого самоврядування.

Велику групу відходів на Львівщині складають нафтошлами та гудрони. Їх на сьогодні розрізняють за походженням, а саме відходи вітчизняних підприємств нафтопереробки та імпортовані (з Угорщини). Кількість цих відходів становить більше 270,0 тис. тонн, з них біля 20,0 тис. тонн імпортовано.

В районі Львівського сміттєзвалища біля с. Грибовичі в неізольованих земляних ємностях накопичено близько 200,0 тис.м3 кислих гудронів. Вони можуть бути утилізовані в якості добавок до асфальту або як горючий матеріал. Розроблені пропозиції з їх безпечного зберігання. Однак, рішення про напрямок утилізації гудронів повинен прийняти їх власник.

Велика кількість нафтошламу (близько 15 тис м3) знаходиться на території лісового масиву Борщовицького лісництва ДП «Львівський лісгосп». За інформацією працівників Борщовицького лісництва зазначені відходи вивозились на територію лісництва протягом 70-их – 80-их років XX ст. Львівським дослідним нафтомаслозаводом без жодних погоджень. На даний час відходи знаходяться у твердому стані, підлягають впливу атмосферних опадів, внаслідок чого забруднюються ґрунти та ґрунтові води.

Утилізація нафтошламів відпрацьована в технологічному плані і реалізується, хоча і вимагає на окремих стадіях нормативно-правової підстави, а у відношенні до імпортованих – жорсткої позиції адміністрації, як підприємства-орендодавця, так і органів місцевого самоврядування.

Імпортовані з Угорщини гудронні залишки зберігаються не належним чином, без дотримання вимог природоохоронного законодавства, спричинюють негативний вплив на довкілля (виключення становить територія Добротвірської ТЕС).

Термінова ліквідація шкідливого впливу кислих гудронів на навколишнє природне середовище повинна вирішуватися підприємствами, на території яких вони знаходяться.

Актуальним є питання відходів гальванічних виробництв. Дев’ять підприємств вже передали такі відходи на утилізацію Державному спеціалізованому автотранспортному підприємству по перевезенню небезпечних вантажів Інституту сцинтиляційних матеріалів НАН України, ТОВ «Елга», «Фірмі ЛіфтЛТД» та ТОВ НВФ «Екоцентр», 4 підприємства уклали угоди на вивезення відходів з власних територій. Аналогічно, всім іншим підприємствам необхідно заключити угоди на вивезення гальванічних відходів на утилізацію.

Окрему групу, з точки зору безпеки в поводженні, становлять, так звані, специфічні відходи. Їх зберігання викликає тривогу через високу агресивність. Це такі, як фторорганічні сполуки, меланж, суміші кислот і розчинників. Їх налічується дещо більше 3,4 тис. тонн.

Спроба вирішити питання утилізації меланжу була зроблена у 2007 році. На замовлення Консорціуму «Еко Технолоджіз» ВАТ «Гірхімпром» розробив проект установки утилізації окислювача ракетного палива у в/ч А-1642 в м. Радехів. Відповідно до Розпорядження КМУ від 11 червня 2008 року «Про утилізацію окислювача ракетного палива (меланж)», було передано на умовах договору підряду консорціуму «Еко Технолоджіз» (м. Київ) 215 тонн окислювача ракетного палива для проведення робіт з його утилізації на хімічних підприємствах Республіки Польща.

Очевидно, специфічні відходи, потребують організації централізованої переробки і, відповідно, остання повинна входити в регіональні плани утилізації промислових відходів у зв’язку з банкрутством підприємств-власників.

Враховуючи загострення проблеми утилізації небезпечних відходів, з однієї сторони, і економічної кризи - з другої, а також банкрутства ряду підприємств-власників відходів, на цьому етапі доцільно обмежитися заходами по зменшенню та запобіганню впливу НВ. В першу чергу, по відношенню до відходів підвищеної небезпеки, таких як шлами очисних споруд і гідроксидів кольорових (важких) металів гальванічних виробництв, а також залишків продукції і сировинних компонентів раніше діючих хімічних підприємств та специфічних відходів, а саме, сумішей кислот (азотної і сірчаної – меланж) і розчинників.

Ефективне вирішення комплексу цих питань, в першу чергу, залежить від виваженого комерційного підходу, що дозволить за рахунок реалізації вказаних залишків продуктів і продуктів, вилучених при утилізації, здійснити заходи з мінімізації впливу безхазяйних промислових відходів.

5. ІСНУЮЧА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА ПОВОДЖЕННЯ З НВ


З прийняттям у 1998 році Закону «Про відходи» Україна відмовилась від звуженого поняття «токсичні відходи» і перейшла на світовий стандарт «небезпечні відходи» та задекларувала європейські засади державної політики щодо поводження з відходами.

Слідом за цим в Україні за прикладом ряду країн було зроблено спробу розробити додатково окремий закон про небезпечні відходи (1999р.). Але вже на етапі першої редакції думка законодавців схилилася до того, щоб врегулювати відповідні питання шляхом доповнення (зміни) базового закону. Саме результатом цих зусиль стала нова редакція статті 34 (Вимоги щодо поводження з небезпечними відходами) та деяких інших Закону «Про відходи», що були схвалені у процесі прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відходів» (від 7 березня 2002 року № 3073-ІІІ).

З інших відповідних кроків найважливішими можна вважати прийняття Закону України «Про приєднання України до Базельської конвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням» (від 1 липня 1999року) і Закону України «Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами» (від 14 вересня 2000 року № 1947-ІІІ).

Зупиняючись детальніше на транскордонному переміщенні відходів і втросировини слід сказати, що спеціальними нормативно-правовими актами, на основі яких здійснюється даний вид діяльності є Закон України «Про відходи», який визначає правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов’язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією, видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров’я людини на території України та Базельська Конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням, що стосується транскордонного перевезення відходів.

Важливою умовою вступу країн до Європейського Союзу є спроможність впоратись з конкурентним ринком та ринковими силами в межах Європейського Союзу.

Зважаючи на те, що пріорітетним напрямком політики Європейського Союзу є забезпечення громадської безпеки на території країн-членів ЄС конкурентноспроможними можуть бути лише «чисті» виробництва. Тому для багатьох країн Європи гостро постало питання зменшення кількості відходів. Дороговизна розробки та впровадження технологій утилізації відходів, високі збори за забруднення навколишнього природного середовища в країнах Західної Європи зумовили розвиток тенденції транскордонного переміщення відходів у країни, які є сусідами ЄС. Яскравим зразком такого сусіда є Україна загалом та Львівська область, зокрема. Особливо актуальними для України питання транскордонного переміщення відходів і вторсировини стали після ратифікації нею Базельської Конвенції.

Постановою КМУ від 12 вересня 1997 р. N 1016 «Про впорядкування контролю за транскордонним перевезенням відходів і їх утилізацією/видаленням» з метою забезпечення дотримання вимог екологічної безпеки у здійсненні експорту, імпорту та транзиту відходів та враховуючи рекомендації Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням» Кабінет Міністрів України затвердив категорії небезпечних відходів, ввезення яких в Україну забороняється. Після того, як Україна стала членом Базельської Конвенції (Закон України від 1 липня 1999 року №803-XIV «Про приєднання України до Базельської конвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням») була розроблена і введена в дію Постанова КМУ від 13 липня 2000 року №1120 «Про затвердження Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням і Жовтого та Зеленого переліків відходів». Цією постановою скасовувалась Постанова КМУ від 12 вересня 1997 р. N 1016, а категорія небезпечних відходів, ввезення яких в Україну заборонялось, перейшла в категорію відходів, які підлягають регулюванню.

Сьогодні єдиним компетентним органом, який виносить рішення щодо ввезення на територію України відходів, які підлягають регулюванню є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. З метою забезпечення громадської безпеки при прийнятті рішення керуються Переліком небезпечних властивостей та інструкцій щодо контролю за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх утиллізацією (видаленням)

Затвердженим (постановою КМУ від 1 листопада 1999р. № 2034) «Порядком ведення державного обліку та паспортизації відходів» встановлено, що державна статистична звітність про небезпечні відходи має вестися за окремою формою. При цьому реєстр звітних статистичних одиниць, що повинні складати звіти про небезпечні відходи, формується органами державної статистики за поданням Мінекобезпеки.

Нарешті, наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Мінекоресурсів України від 12 лютого 2001 року № 27/44 затверджено «Ліцензійні умови провадження діяльності із здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами», якими встановлюються кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження діяльності щодо небезпечних відходів. За погодженням з Міністерством охорони здоров’я України Мінекоресурсів затверджено «Перелік підприємств та спеціалізованих установ, яким дозволено здійснення робіт щодо переробки, утилізації, знищення або подальшого використання вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції», який значною мірою стосується небезпечних відходів.

Певний дисонанс у цей поступальний розвиток нормативної бази внесло прийняття державних санітарних норм ДСанПіН 2.2.7.029-99 «Гігієнічні вимоги щодо поводження з промисловими відходами та визначення їх класу небезпеки для здоров’я населення» від 01.07.1999 року № 29. Вони стали кроком назад, оскільки виявилися механічним перекладом на українську мову нормативних документів колишнього СРСР 80-их років. Некритичний підхід до зазначених розробок призвів не тільки до консервації старих підходів до поводження з небезпечними відходами (разом з прямими помилками), але й фактично до узаконення зберігання відходів на не призначених для цього об’єктах та територіях.

В цілому зазначена вище низка нормативно-правових документів є свідченням систематичної роботи у відповідному напрямку, що впритул наближає вітчизняну нормативну базу до європейських вимог. Але формальна «імплементація», на жаль, поки що знаходиться у значній суперечності з дійсним станом поводження з небезпечними відходами. Не вирішується головне завдання - створення інфраструктури поводження з такими відходами, головною складовою якої є спеціалізовані полігони, забезпечені технологічним устаткуванням по знешкодженню, утилізації та екологобезпечному видаленню відходів.

На рівні підприємств порядок поводження з відходами регулюється головним чином відомчими нормативними, в тому числі інструктивними документами загального характеру. Більшість з них застаріла і не відповідає сучасним вимогам екологічної безпеки. Тому виникає нагальна необхідність створення не тільки загальнодержавних нормативних документів, а й регіональних, що регулюють поводження з НВ на обласному та місцевому рівнях.



  1. МЕТА ТА ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ПРОГРАМИ


Головною метою Обласної програми є мінімізація шкідливого впливу на оточуюче середовище і здоров'я людей промислових небезпечних відходів на території Львівщини аж до їх повної утилізації чи нейтралізації.

Досягнення мети вимагає вирішення таких завдань:

  1. визначення стратегії та основних напрямів у сфері поводження з небезпечними відходами як складової частини регіональної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;

  2. посилення державного контролю за обсягами утворення відходів із обов’язковим застосуванням штрафних санкцій щодо порушення виділених лімітів на утворення та утилізацію НВ згідно прийнятої методики;

  3. послідовного скорочення обсягу накопичених небезпечних відходів шляхом утилізації, знешкодження та видалення;

  4. обмеження утворення НВ шляхом:

  • лімітування обсягів утворення та розміщення відходів на кожному підприємстві;

  • впровадження технологій із замкнутим циклом виробництва;

  • розробки та реалізації методики оцінки впливу небезпечних відходів на довкілля та визначення розміру матеріальної відповідальності за завдану шкоду;

  1. очищення забруднених НВ територій;

  2. розроблення та впровадження механізму реалізації Програми;

  3. розроблення місцевих програм поводження з НВ;

  4. контролю та науково-технічного супроводу виконання Програми.




  1. ОСНОВНІ ПРАКТИЧНІ ЗАХОДИ З РЕАЛІЗАЦІЇ
  1   2   3   4   5   6   7



Схожі:

Зозуля І. І. – голова правління ват «Гірхімпром» Боднарюк А. Є iconВ. Першин “ ” січня 2004 року
Ват “Електротермометрія”, голова правління обласної спілки промисловців та підприємців, голова правління обласного об’єднання організації...
Зозуля І. І. – голова правління ват «Гірхімпром» Боднарюк А. Є iconУзгоджено затверджено голова правління Заступник голови правління ват «Укренерговугілля»
Ввести до: „ До річного плану діяльності тендерного комітету ват ”Укренерговугілля” щодо організації та проведення державних закупівель...
Зозуля І. І. – голова правління ват «Гірхімпром» Боднарюк А. Є iconУзгоджено затверджено голова правління Заступник голови правління ват «Укренерговугілля»
Вивести з: „ з річного плану діяльності тендерного комітету ват ”Укренерговугілля” щодо організації та проведення державних закупівель...
Зозуля І. І. – голова правління ват «Гірхімпром» Боднарюк А. Є icon«Затверджую» /Липко І. В/ Голова правління ват «DB»

Зозуля І. І. – голова правління ват «Гірхімпром» Боднарюк А. Є iconІнвестиційний об’єкт : консервний цех ват "Володимир – Волинський завод продтоварів"
Коба Сергій Анатолійович, голова правління ват „Володимир-Волинський завод продтоварів”
Зозуля І. І. – голова правління ват «Гірхімпром» Боднарюк А. Є iconГ. И. Постернак [и др.] // Медицина неотложных состояний. 2011. № С. 76-79
Зозуля І. С. Надання ургентної допомоги хворим з гострими екзогенними інтоксикаціями на догоспітальному та госпітальному етапах /...
Зозуля І. І. – голова правління ват «Гірхімпром» Боднарюк А. Є iconРішення суми Про прийняття до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області акцій ват "Спартак" від ват «Сумихімпром»
Керуючись статтями 43, 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, статтею 41 Закону України “Про господарські товариства”,...
Зозуля І. І. – голова правління ват «Гірхімпром» Боднарюк А. Є iconРішення суми Про прийняття до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області акцій ват "Спартак" від ват «Сумихімпром»
Керуючись статтями 43, 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, статтею 41 Закону України “Про господарські товариства”,...
Зозуля І. І. – голова правління ват «Гірхімпром» Боднарюк А. Є iconМ. Нововолинськ Голова комісії: Самков А. В. голова правління осбб «Добробут-1А» Члени комісії

Зозуля І. І. – голова правління ват «Гірхімпром» Боднарюк А. Є iconРішення суми Про прийняття незавершеного будівництва з реконструкції Сумської обласної філармонії від ват смнво імені М. В. Фрунзе
Відповідно до статей 43 та 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, враховуючи звернення голови правління ват “Сумське...
Зозуля І. І. – голова правління ват «Гірхімпром» Боднарюк А. Є iconРішення суми Про прийняття незавершеного будівництва з реконструкції Сумської обласної філармонії від ват смнво імені М. В. Фрунзе
Відповідно до статей 43 та 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, враховуючи звернення голови правління ват “Сумське...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©govuadocs.com.ua 2000-2014
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи